Любов Шемчук | Ромен. Літературно-історичний альманах.

МОЄ СЕЛО

МОЄ СЕЛО Моє село, моя колиска, До болю рідне все й святе. По-іншому тут трави пахнуть І сонце світить золоте. Моє село, моє роздолля, Тут

ПРИЗРАК Что ты хочешь, мой призрак, скажи, Может я тебе задолжала ? Только зла на меня не держи, Я от злобы давно устала. По ночам

З ВИСОТИ ПТАШИНОГО ПОЛЬОТУ Летять журавлі, курличуть, На крилах весну нам несуть. До себе вони мене кличуть, Бо, може, життя в тому суть: Щоб, часом,

Свою безумную любовь Я кайлом выжигала. Чтоб боль тебе не принести – Я чувства растоптала. О том, что часто по ночам Я плакала в подушку,

ПІЗНЯ ЛЮБОВ Падають жолуді і каштани, Падає листя в осіннім саду. Де ти, коханий, де ти,жаданий? Тільки поклич – я до тебе прийду. Осінь розправила

Живу на землі, Де сонечко світить, А думкою лину, Де місяць зійде. Живу в Україні, Де діти сміються. Такої країни Немає ніде. В моєму селі,