Любов Шемчук | Ромен. Літературно-історичний альманах.

З ВИСОТИ ПТАШИНОГО ПОЛЬОТУ

З ВИСОТИ ПТАШИНОГО ПОЛЬОТУ Летять журавлі, курличуть, На крилах весну нам несуть. До себе вони мене кличуть, Бо, може, життя в тому суть: Щоб, часом,

Свою безумную любовь Я кайлом выжигала. Чтоб боль тебе не принести – Я чувства растоптала. О том, что часто по ночам Я плакала в подушку,

ПІЗНЯ ЛЮБОВ Падають жолуді і каштани, Падає листя в осіннім саду. Де ти, коханий, де ти,жаданий? Тільки поклич – я до тебе прийду. Осінь розправила

Живу на землі, Де сонечко світить, А думкою лину, Де місяць зійде. Живу в Україні, Де діти сміються. Такої країни Немає ніде. В моєму селі,

Зустрічай мене Ти мене на зорі зустрічай, Я прийду по росі світанковій, Як приходить весна у наш край, У ліси, на поля і в діброви.

Не приходь до мене у снах Не приходь до мене у снах І не руш мій спокій жіночий. Бо я жінка уже в літах І