З нагоди 67 річниці Великої Перемоги у війні з німецьким фашизмом.
Солдатські вдови, героїні,
Ви гордість нашої землі.
Для вас бої ще не скінчились
Й за безліч років по війні.
Вже скільки весен відшуміло,
Як залп останній відгримів,
В дітей вже внуки народились,
Та не проходить біль у вдів.
Ятрять їм серце «похоронки».
Вони ж, усупереч їм, ждуть,
Виходять воїнів стрічати,
Які з війни так довго йдуть.
Чекають взимку і весною,
Чекають влітку й восени,
Чекають тих, хто вже не прийде, –
Згоріли в полум`ї війни.
Здавивши камінь горя в серці,
(Малі ж бо діти на руках),
В тилу й на фронті ви невтомно
Допомагали брать рейхстаг.
Вдовин і руки… Вас не в бронзі,
А в чистім золоті відлить
На знак подяки і поваги
За все, що ви змогли зробить.
Жіночі руки підіймали
З руїн і села, і міста,
Ростили хліб, копали, жали,
З вогню виносили бійця.
Самі, в двобій із горем ставши,
Дітей на ноги підняли,
Останню крихту віддавали,
Щоб погасити вир війни.
Людьми хорошими всі стали
І дочки ваші, і сини.
Та є в вас прагнення святеє:
Щоб їх побачили батьки.
Та, мабуть, цьому не бувати.
Вони не прийдуть на поріг.
Собою світ весь захистивши,
Геройськи кожен з них поліг.
Якби вони змогли звільнитись
З могил всіх братських, смерті пут,
Вони б вклонились вам, вдовиці,
За вашу вірність і за труд…
Стоять солдатські вдови часто
В дворі під зорями вночі
І хочуть голо с рідний вчути,
Як журавлів летять ключі.
Від імен і всього народу
Многостраждальної землі
Дозвольте вам, солдатські вдови,
Вклонитись низько аж до ніг.
