Пізній вечір тихо спускався на землю. За вікном шумів вітер, під його музику ніби у вальсі кружляли сніжинки і повільно спускалися на вже вистелену білосніжну ковдру.
Сьогодні, як і кожної п’ятниці, до великого будинку самотнього художника мала прийти його маленька учениця.
Згодом пролунав дзвінок, це вона – подумав він, і швидко кинувся до дверей. Дійсно, на порозі стояла маленька дівчинка разом з бабусею – та її завжди приводила і кудись ішла, а через пару годин поверталася і забирала.
Цього вечора дівчинка була такою щасливою, усмішка не сходила з її обличчя, вона з таким задоволенням виконувала всі завдання вчителя, що він навіть зацікавився, що ж це таке сталося з нею, що вона така весела.
– До мене сьогодні мама приїхала! – з великим піднесенням промовила мала.
– І що тут такого? – запитав здивовано художник. – Приїхала то й приїхала…
– Ні, ви не розумієте, вона приїхала, щоб мене забрати до себе, у місто. Там я буду ходити до школи, де у мене буде багато-багато друзів, у вихідні ми будемо ходити до зоопарку, нарешті здійсниться моя мрія і я відсвяткую своє день народження в «Macdonald”s» – хіба це не привід радіти?
Художник замислився, напевно, згадав себе у її віці, коли його заповітним бажанням були масляні фарби та пензлі, а не ті, що для дітей у школі. І згадав, як його мрію, так як і мрію маленької дівчинки, одного разу здійснили, купивши повний набір художника.
Тоді на радощах він намалював своїх батьків, котрі витратили на щедрий подарунок майже останні свої заощадження, але все ж зробили сину приємне.
Батьки вже померли, а полотно, на якому він намалював їх, досі висить у вітальні і нагадує про ті часи.
Трохи посидівши так у задумі, художник запропонував дівчинці намалювати її маму і подарувати їй власний портрет. Дівчинка погодилась, і пообіцяла наступного разу принести її фотокартку, щоб з неї написати портрет мами. Не забарилась і бабуся, вчасно, як годинник, вже стояла на порозі, щоб забрати онучку.
Цілий тиждень тривав, наче нудний серіал, де одні і ті ж герої вирішують одну проблему протягом чотирьох серій, але все ближче надходила п’ятниця і це додавало натхнення художникові. Незрозуміло чому, але цей вечір він чекав з таким нетерпінням, що навіть сам цьому здивувався.
І ось дівчинка зайшла до кімнати, де проходили заняття- там все вже було готове до чергового уроку.
Портрет – це досить складний вид мистецтва, і тому художник запропонував дівчинці допомогу у написанні його. Вони швидко впоралися з поставленою метою, вийшло навіть ще краще, ніж на фото.
Вони вирішили подарувати полотно мамі наступної п’ятниці, коли вона забере дівчинку з занять, бо бабуся буде зайнята по господарству. Цілий тиждень художник ходив як зачарований, він не міг відвести погляду від картини, щось тягнуло його до неї, що саме? Важко сказати, навіть не будучи знайомим, він відчував, що знає цю людину вже багато років. Після кількох таких безсонних ночей та тривожних днів, він все ж вирішив дізнатися історією цієї жінки в людей із села, котрі добре знали її матір, бабусю дівчинки.
Навіть не сподіваючись, він дізнався всю історію їхньої родини. Виявилось, що мати дівчинки десять років тому вийшла заміж і жила в місті, через рік у неї народилася донька. Здавалось, все прекрасно, але не все так гарно, як здається. Через п’ять років подружнього життя сталася страшна аварія, в якій вижила жінка та маленька дівчинка, а чоловік помер…
Довго родина не могла змиритися з горем, та час лікує всі рани. Після аварії дівчинка живе в бабусі, а мати… мати так і залишилася сама у порожньому, великому будинку в місті. Після цієї розповіді йому стало ще гірше, він закривав очі і уявляв ту страшну картину- аварію, море крові та дитячий крик…
Настала п’ятниця, дівчинка стояла на порозі, а разом з нею стояла жінка, та сама, що і на портреті у вітальні. Він запросив гостю до себе на чашку кави, вона погодилася. Слово за слово, і через годину вони сиділи, як давні знайомі, говорили про що завгодно, і навіть жінка помітила неймовірну легкість у спілкуванні з художником. Та вечір затягувався у ніч, маленька дівчинка навіть заснула на канапі, поряд з ними. Чоловік запропонував залишитися в нього, та гостя відмовилася, тоді він зголосився віднести дівчинку до дому її матері. Вона погодилася. Виходячи з дому, художник згадав про подарунок, який тиждень тому готували з юною ученицею, він подарував молодій матері полотно з її портретом. Вона зі сльозами на очах взяла його і так вони пішли темними вулицями до її хатини. Наступного дня, коли вони мали вже їхати, рано- вранці біля їхнього будинку вже стояв художник з портретом, на якому були зображені дівчинка і її мати. Він віддав його жінці і сказав:
– Я зрозумів, що не хочу вас втрачати, адже ви намальоване щастя, моє намальоване щастя…
