Час швидкоплинний, його не спинити. Все меншає живих фронтовиків. Чим далі в історію відходить Велика Вітчизняна війна, тим величнішими й благороднішими постають люди, що кували Перемогу. Саме вони вирішували – бути чи не бути нашій країні, чи лишитися народом вільним, чи потрапити в рабство, чи бути знищеними. Скалічені людські життя, вибухи і кров, болі поранених, поневіряння полонених, страждання на сплюндрованій землі матерів і дружин, старих батьків і малих дітей. Як ще мало знаємо ми про жахіття війни, яка перевернула, перемолола людські долі, кожна з яких гідна бути увічненою в історії. Аби не вичерпались добро і справедливість, а основне – гордість за народ країни, що виявив мужність «не ради слави, а заради життя на землі». Воїни-патріоти відстояли честь і свободу нашої Вітчизни.
Хочеться вшанувати теплим словом усіх героїв-переможців, а, щонайперше, згадати старійшин – ветеранів війни, живих її учасників, котрих нині у районі менше двох сотень. Війна і сьогодні озивається гірким болем у їхніх серцях. Усім їм уже за вісімдесят, а декому й за дев’яносто. Найстаршому інвалідові війни – Безпальчому Миколі Іоновичу виповнилось 97 років. За ним – Устименко Василь Дмитрович із Гришиного (народився 2 лютого 1914 року) та Ганзенко Іван Єрофійович із Перекопівки (народився 22 червня 1914 року). Незабаром 95 років Бузановій Варварі Семенівні з Миколаївки, 94 – Тихенку Михайлу Мефодійовичу із Перекопівки, 93 – Цисю Володимиру Петровичу із Смілого. 1918 року народилися 8 інвалідів війни: Ткаченко Іван Петрович із Анастасівки, Нудьга Микола Маркович із Артюхівки, Цюпка Семен Васильович із Галки, Кібець Роман Свиридонович та Драч Параска Трохимівна із Глинська, Корчака Дмитро Іванович із Ярмолинець, Балюра Федір Григорович із Смілого, Лесик Петро Сидорович із Хмелова.91 рік Яковенку Миколі Яковлевичу з Плавинища, незабаром буде Салогубу Дмитрові Андрійовичу із Салогубівки, Кібцю Якову Івановичу з Смілого. 5 травня цього року відзначив 90 Дудченко Борис Савич із Андріяшівки, 90 в 2010 році Півтораку Іванові Івановичу з Бесарабки, Савченку Іванові Абрамовичу з Великих Бубнів, Журавльовій Раїсі Антонівні з Глинська,Чепурному Петрові Івановичу з Голінки, Зінченку Андрієві Кириловичу, Пахарю Іванові Григоровичу та Рєзникову Іванові Никифоровичу з Перекопівки, Феньку Іванові Дмитровичу і Самойленку Григорієві Семеновичу з Перехрестівки. Важко живеться поколінню людей, на долю яких, окрім однієї на всіх великої Перемоги, випало надзвичайно багато труднощів, розчарувань впродовж повоєнних років і в наші дні. Ветерани справедливо нарікають на дороговизну прожиття, на пільги, що іноді лиш на папері, на недоступність цін на ліки і медичне обслуговування, на численні побутові і соціальні проблеми…
65 років тому скінчилася війна. Її героїка, подвиги людей – наш найцінніший духовний скарб. І не дати йому потьмяніти, вкритися пилом забуття – наш святий обов’язок перед новими поколіннями громадян. Тож маємо зробити все можливе, щоб у вирі суєтного життя не згубився жоден документ, жодне свідчення жодного фронтовика, всіх учасників і дітей війни. Адже та війна – не тільки наша тяжка історія, не тільки родинна пам’ять, це загальнонародна масштабна перемога. І чим краще її знатимемо, чим особистішим буде її сприйняття, тим глибші і далекосяжніші будуть її уроки. Час летить так швидко, що 20-е століття із його найвидатнішим днем – 9 Травня 1945 року колись сприйматиметься як історична мить. Звертаюся до юних: доглядайте місця пам’ятних битв, братських могил і монументів полеглих, відвідуйте ветеранів, солдатських вдів, допомагайте їм, записуйте спогади – збережімо слово і подих героїв. Створімо літопис великої війни, пам’яті про славу і подвиги предків. Йшла війна народна – повинна лишитися народна пам’ять…
Шановні наші ветерани війни, фронтовики і фронтовички, трудівники і трудівниці тилу, у світлий для вас і для людей усієї планети день 65-ї річниці Перемоги зодягніть найсвятковіший одяг із орденами й нагородами, одержаними вами. Це необхідно не стільки для вас, тих, хто заслужив державні знаки почесті, скільки для всього народу, особливо ж молодшого покоління, для історії нашого роду. Нагороди – то свідчення героїзму і мужності, пам’ять про ваші подвиги в ім’я майбутнього. Це буде й даниною шани тим, хто не дожив до нинішніх днів, хто загинув на полі бою чи пішов у вічність у повоєнні роки.
Схиляю голову в шані перед вами, герої війни і трудового фронту, всіма тими, хто здобував Перемогу. Ваші горді і світлі душі – для молодих зразок істинного патріотизму, перевіреного у вогняних боях війни, у ратних і трудових подвигах. Вітаю сердечно ветеранів Великої Вітчизняної війни, всіх чоловіків і жінок різних поколінь, яких доля і патріотичний обов’язок покликали в лави борців за свободу і незалежність Батьківщини. Міцного здоров’я і міцності духу, щирого спілкування і щедрого піклування, оптимізму й тепла вам, дорогі ветерани.
Шановні роменці! 2010 рік – рік Ветеранів і 65-річчя величної Перемоги, Перемоги, завойованої в боях і в труді. Усім нам треба зрозуміти – мати над головою мирне небо, то вже велике щастя. Нехай буде чистою совість у кожного старшого і молодшого перед героями і жертвами та потерпілими від Великої, Вітчизняної, Священної війни.
Надія Карпенко, голова районної ветеранської організації.