ВІД „ ЦАРЕВИХ АПТЕК” ДО СУЧАСНИХ МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДІВ
У кінці ХУ1 століття ( 1581 року) в Московській державі створюються „ цереві аптеки”, які спостерігали за лікуванням царської сім’ї. Майже одночасно затверджується Аптечна палата, яка відала діяльністю закордонних лікарів. Згодом вона була перейменована в Аптечний наказ, очолюваний боярином. Аптечний наказ був першим світським органом приватно-державного апарату, який централізовано правив медичною справою країни. Створення аптечного наказу було прогресивним явищем.
У західній Європі питання надання медичної допомоги знаходилося у віданні релігійних установ.
Аптечний наказ проіснував майже все ХУ11-е століття, поступово розширюючи свої управлінські функції. Він відав придворними лікарями, аптеками, „ аптечними містами”, запрошеннями закордонних лікарів, контролював лікування, спостереження за лікуванням хворих, здійснював заходи по попередженню заразних хвороб, проводив лікарські огляди та судово-медичні експертизи.
Функції Аптечного наказу значно розширились після відкриття при ньому в 1654 році першої в Росії лікарської школи. Це був перший державний орган із підготовки і розподілу національних медичних кадрів.
Кінець ХУ11 – початок ХУ111 століття в Росії ознаменувався нововведеннями Петра 1, які торкнулися організації та управління медичною справою (початок реформи).
Тривалий час (з 1775 року до початку ХХ століття) діяли органи управління медичною справою у містах – Прикази громадського піклування, в складі яких був так званий наглядач – особа частіше за все без будь-якої медичної освіти, проте наділена відповідними адміністративними правами по керівництву медичними закладами .
В кінці ХУ111 століття управління медичною справою, згідно з прийнятим у 1785 році міським положенням, покладалося на обер-поліцмейстера. Йому підпорядковувались всі заклади Приказів громадського піклування, лікарів позбавили всіх адміністративних прав.
У 1797 році з’явилися губернські лікарські управи. В їх штаті були лікар -інспектор, лікар –оператор (хірург), лікар-акушер і канцелярський служитель.
У ці роки вперше були призначені повітові лікарі – перші представники наукової медицини, особливо в сільській місцевості, хоча їх посади існували вже понад 20 років.
У 1802 році в Росії колегії були скасовані, натомість у структурі державного апарату управління були введені міністерства.
У 1803 році медичну справу було покладено на медичний департамент у складі Міністерства поліції, а з 1829 року – в складі Міністерства внутрішніх справ, який проіснував аж до Лютневої революції 1917 року.
У 1812 році проходить розподіл цивільної та військової медицини, що було прогресивним явищем.
Для керівництва цивільними медичними закладами була введена медико-адміністративна посада – генерал-штаб-доктора.
Проте реформи в управлінні призвели до заміни у 1871 році в Москві і Петербурзі фізикатів на лікарські управи
(управління) на чолі з інспектором лікувальної частини.
У 1861 році, після відміни кріпосного права, в Росії з’явилась нова форма медичної допомоги – земська медицина, яка надавала медичну допомогу сільському населенню.
Земські медичні заклади підпорядковувалися земським управам. Земська медицина відіграла позитивну роль в організації медичної допомоги сільському населенню. Це вона заклала фундамент лікарських дільниць та введення амбулаторного прийому хворих.
Від неї ідуть санітарно-статистичні обстеження. Усі ці позитивні моменти лягли в основу вітчизняної медицини. Звичайно, земська медицина не змогла корінним чином вирішити всі кардинальні питання охорони здоров’я сільського населення.
Така ж доля спіткала і фабрично-заводську медицину, бо був відсутній державний контроль за медичною діяльністю органів місцевого самоуправління.
Створена у квітні 1917 року після Лютневої буржуазно-демократичної революції Центральна лікарсько-санітарна рада теж не змогла вжити відповідних заходів по реформуванню охорони здоров’я.
Таким чином, за 300 років управління медичною справою в Росії пройшло складний шлях свого становлення і розвитку.
Цей шлях пройшли і медичні управління і заклади України, бо вони входили до складу Російської імперії.
РОЗВИТОК АМБУЛАТОРНО-ПОЛІКЛІНІНІЧНОЇ ДОПОМОГИ В РОМЕНСЬКОМУ РАЙОНІ
У дореволюційний час ( 1917) амбулаторна медична допомога населенню міста здійснювалась:
– фельдшерськими приймальними покоями станції Ромни ( 1874 року відкрито перший покій, 1986 року – другий приймальний покій);
– амбулаторією при безкоштовній Єврейській лікарні
(відкрита в 1902) році для хворих колишньої Єврейської общини;
– медамбулаторією Єврейської общини;
– амбулаторією земської повітової лікарні.
В обох приймальних покоях ст. Ромни працювали фельдшери і обслуговували залізничників.
У міській амбулаторії для бідних і амбулаторії Єврейської лікарні приймав один лікар або фельдшер.
В амбулаторії Роменської повітової лікарні приймали 3 лікарі: терапевт, хірург і дерматовенеролог.
Заможна частина населення забезпечувалась амбулаторною допомогою за рахунок приватно практикуючих лікарів і фельдшерів.
Замість залізничних фельдшерських приймальних покоїв організована лікарня на 20 ліжок, яка згодом була реорганізована в залізничну поліклініку.
Прийнято лікарями амбулаторно в районній поліклініці ЦРЛ: ( чол.) у 1949 р.- 80523, у 1955 р.- 115993, у 1981 р.- 364121, у 1985 р.- 506162, у 1987р -524008, у 1989 р .-463408, у 1995 р.- 321669, у 2006 р.-563065.