Розкажу вам люди добрі, до чого дійшла наука
Як мене перелякали, коли няньчила онука
Ось зібрався син в поїздку, впав він долі на коліна
Плаче:”Мамо,ви догляньте нашого Максимку , сина”
Добре, сину я догляну, відвезіть в свою квартиру.
І поїхала та мама до другого зовсім миру!
Як,зайшла вона в ту хату,чуть не впала аж до долу,
Все блищить,як зірка сяє,встелене не видно полу.
Ось поїхав той синочок,день пройшов чи може двоє.
І сиджу я на дивані,щось у вухо як задзвоне,
Тут онучок підбігає,кнопку швидко нажимає і тікає звідсіля
А синочок на всю хату на весь голос промовля:
“мамо, рідна, не впізнала?це ж твій син мамусь ,це я!”
Господи,я як підскочу, і нічого вже не хочу,
Попливло все навкруги,як заліз же ти туди?
А він меле,не втихає:”іжте мамо там усе,
Завтра подзвоню я знову,побалакаєм про все”.
Господи,що це за мука?синку,що ти наробив?
Сам поїхав,але вдома свого рота загубив!
Людоньки,так цілий вечір,син зі мною розмовля.
Я розвожу все руками,та сиджу ,як те теля!
Ось приїхав син додому,у порозі обійма:
Живі родичі,здорові?що в вас є,чого нема?
Сину в нас усе в порядку,і на місті голова.
Дорогенький,ти у себе подивись чого нема?
Вдруге з дому,як поїдеш забирай і язика,
Бо злякалась я до смерті ввечері того дзвінка!
