НАМ ВСІМ іЗ ТОЇ ЧАШІ ПИТЬ Стою на кручі й на Дніпро дивлюся. Він не реве, не стогне. Він мовчить. Піду у Лавру помолюся: Навчи,
Тарасові шляхи
Тарасові шляхи Мов ті роки, туманом вкриті, У душах згублені гріхи. Дощами, холодом умиті Лежать Тарасові шляхи. Колись давно, в далеку днину Він цю дорогу
«Ой думи, мої думи… » – плач Кобзаря
-Зажурився чом, Тарасе , Сумно голову схилив? -Якби міг – злетів, як сокіл , Якби міг – Дніпром б ревів. Схаменіться, люди добрі, Чи не
Тарасу Григорьевичу Шевченко
Ты был в Ромнах, ты видел наше небо, Ты воду пил из наших родников… Твоя душа над нами, рядом где-то, А мы не забываем нужных
РОЗДУМИ БІЛЯ ПАМ’ЯТНИКА КОБЗАРЮ
РОЗДУМИ БІЛЯ ПАМ’ЯТНИКА КОБЗАРЮ Шевченко – український геній, Художник справжній і поет, Увіковічений в Ромені Його могутній силует. Ідуть до пам’ятника люди Віддати шану Кобзарю,
НЕВИМОВНЕ ГОРЕ
Лелечину вірність особисто бачу я, Як же мені шкода цю любов, що втрачена. Це було давно вже літньою порою, Лелечина пара захопилась грою І шугнула