Свята вулиць були у Ромні За часів радянської влади. Проте не прижились вони, ні! Як це свято храму, громади. Готувались до нього усі (Підняли людей
Публічне видання для популяризації історії та творчості мешканців міста Ромни та Роменського району Сумської області, Україна.
Свята вулиць були у Ромні За часів радянської влади. Проте не прижились вони, ні! Як це свято храму, громади. Готувались до нього усі (Підняли людей
Посульський край! Моя Сумщина – Легенда партизана Ковпака! Нехай про тебе пісня лине – Хвацька, весела, запальна, дзвінка. Привіт тобі, моя Сумщино, Від тисячолітнього Ромна.
Під блакитним небосхилом Сяють золотом поля, Льється пісня солов їна – Рідний край, моя земля! Червоніється калина, Ясним полум ям горить, Вітерець шепоче з гаєм,
Зашумели буйны ветры, И с небес стрела летит, Разошлись земные недра – Пламя жаркое горит. Топнул кованым копытом – Всколыхнулася Земля, Захлебнулися волною Океаны и
Души порывы и желанья, Надежда, вера, ожиданье, Стремленья, светлые мечты… Как будто кто-то с высоты Лукаво тешится над нами, Играет, словно шторм с волнами. Об
I Жили на свете старик со старухой. В старости стало хозяйство с прорухой. Курочку Рябу имели в клети. Больше в хозяйстве шаром покати. Бабушка курицу
Два петуха дрались за зерна. Дрались решительно, упорно. Пока они решали споры, Мышь унесла те зерна в нору. Клялся волк овец не красть, Широко разинув
Космическая эра Чуть приоткрывши тайны мирозданья, Не прекратил свои исканья человек. И накопивши практические знания, Направил в космос мыслей своих бег. Он начал эру космических
Рано ми вмієм любити, Пізно – любов шанувати. М. Луків Різні долі бувають, а дісталась нещасна: в юнака закохалась щиро дівчина красна. Закохалася ніжно, так
Розцвіла на клумбі квітка пізньої весни. Стали квітку забивати кляті бур’яни. Просить квітка:”Перестраньте! не губіть, молю! Та хіба ж у вас немає крапельки жалю? Що
Моя Вкраїно, з рушників хрещатим цвітом, у тім вінку, з любистку, маку й васильків, ти пахнеш чебрецем, і м’ятою, і житом і плачеш дзвонами крізь
В народу мого працьовитії руки, а доля, повірте, сумна. Пишайтеся, діти, пишайтеся, внуки, бо, зрештою, наша вона. Не зможе ніякий народ козарлюгів, як в нашому