Не стане відкриттям фраза про те, що українська наука переживає нині складний період. На жаль, це сувора і надзвичайно реальна дійсність. Хотілося написати, порівнюючи з економікою, – період стагнації. Але, на щастя, це не так, хоч все має говорити про це… І що б там не було, але українська Наука є останнім ще не втраченим бастіоном нашого державотворчого процесу, наука все ж «не здається», борсається в лабетах фінансової скрути, робить усе можливе, щоб пливти проти течії, щоб попри спротиву обставин рухатися вперед, через терни – до зір. Звичайно, це не наука просувається вперед, її рухають вперед люди, вчені, ентузіасти, які працюють самовіддано, всупереч обставинам, всупереч державцям, котрі посадили науку на голодний пайок. І справа не лише в платні, в умовах роботи. Найгірше в тому, що не фінансуються, або й закриваються зовсім наукові програми, скорочується об’єм наукових розробок, науково-дослідні інститути і лабораторії не забезпечуються сучасним обладнанням, що з української науки йдуть вчені і працюють в країнах близького чи далекого зарубіжжя тощо.
Попри все, на щастя, маємо багато прикладів того, що, всупереч обставинам, українська наука живе, робить нові відкриття, розширює горизонти пізнання, часто йде попереду всього світу… Ілюструвати цю думку можна на прикладі Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України, котрий ще 1978 року – єдиний на той час у країні Інститут серед академічних мікробіологічних установ був відзначений орденом Трудового Червоного Прапора – цією високою державною нагородою СРСР за вагомі успіхи в наукових дослідженнях та підготовку наукових кадрів. Так, тільки протягом останніх двадцяти п’яти років роботи його співробітники були відзначені одинадцятьма Державними преміями України в галузі науки і техніки та премією Ради Міністрів СРСР, понад 30 його вчених удостоєні премій Національної академії наук України ім. Д.К. Заболотного, О.В. Палладіна та І.І. Мечникова.
Особливо важким для Інституту видалося останнє десятиліття, проте його науковці ніколи не здавали своїх позицій. Можемо з гордістю підкреслити, що серед цих самовідданих, по своєму мужніх людей, є значна частка зусиль і енергії нашого відомого земляка – Івана Гавриловича Скрипаля. А народився він в тому селі, яке ще далекими пращурами було назване чи не на його честь Скрипалями… Саме тут пройшло його босоноге дитинство, звідсіля почав торувати він нелегкий і непростий свій шлях у життя, в таємничий світ знань, у науку.
По закінченні Вовківської середньої школи Іван Скрипаль працював у місцевому колгоспі, дизелістом на Шебелинському нафтогазовому родовищі в Харківській області та одночасно заочно навчався спочатку на агрохімічному факультеті, а потім на денному відділенні факультету захисту рослин Української сільськогосподарської академії.
Після закінчення вищої школи всього кілька місяців працював на посаді агронома-інспектора зовнішнього контрольно-карантинного пункту Державної карантинної інспекції СРСР по Миколаївській області і з того ж таки 1965 його життя нерозривно пов’язане з Інститутом мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України. Там він успішно захистив кандидатську дисертацію, пізніше – докторську. Саме тут відбулося становлення його як керівника, вченого. 1971 року Іван Скрипаль започаткував новий напрямок у біологічній науці – фітомікоплазмологію. Спочатку працював вченим секретарем інституту, у 1983 очолив створений ним відділ мікоплазмології, про роботу якого за перші чверть століття розповів у статті «25 років розвитку мікоплазмології в Інституті мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного, що була надрукована 1998 року в журналі «Мікробіологічний журнал».
1984 року нашого земляка було призначено заступником директора Інституту з наукової роботи. Нині Іван Гаврилович – відомий вчений у галузі мікробіології, фітопатології, мікоплазмології, а також молекулярної біології, цитології і систематики мікроорганізмів, професор, у листопаді 1992 року обраний членом-кореспондентом НАН України. Ось уже протягом років читає курс лекцій на факультеті підвищення кваліфікації викладачів сільськогосподарських вузів при Українському сільськогосподарському університеті та веде курс мікоплазмології на біологічному факультеті Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка.
Варто зазначити, що ще за радянських часів він був одним із небагатьох вітчизняних вчених, хто виборов можливість працювати і набувати сучасних знань за кордоном, у біологічних лабораторіях Данії та США. Отриманий досвід надалі сприяв тому, що дослідження сягнули молекулярно-біологічного рівня, а новітні методи, застосовані при вивченні тонких механізмів життєдіяльності мікоплазм, дозволили отримати вражаючі результати. Завдяки цьому роботи І.Г. Скрипаля і його співробітників, як було підкреслено у статті, що вийшла до ювілею вченого в «Мікробіологічному журналі» цього року, були визнані і оцінені міжнародною науковою спільнотою, що додало престижу і всій українській мікробіологічній науці. Варто, мабуть, нагадати, що у 8-му виданні визначника мікроорганізмів Бергі (1984) було наведено новий систематичний таксон, запропонований І.Г. Скрипалем.
Наукові ідеї і розробки Івана Гавриловича знаходять підтримку не тільки в Україні, СНД, а також серед іноземного наукового співтовариства, неодноразово він був удостоєний міжнародних почесних відзнак. Відомості про І.Г. Скрипаля містяться як у довіднику “Хто є хто в Україні”, так і на сторінках Кембриджського Міжнародного Біографічного центру Великобританії. Американський Біографічний інститут визнав його людиною 2002 року. Його наукові праці здобули світове визнання й включені до багатьох підручників, довідників та узагальнюючих вітчизняних і зарубіжних видань.
Фундаментальні дослідження біології молікутів і бактерій стали основою для розробки Іваном Гавриловичем теорії і практичного створення антимікробних препаратів нового покоління — антисигнатурних олігонуклеотидів та антиадгезинів. Разом із своїми колегами вчений створив чимало методів досліджень різних властивостей мікроорганізмів, які знайшли широке застосування в багатьох лабораторіях. Його наукові результати мають першорядне значення для охорони здоров’я людини, ветеринарії, фітопатології. Нестандартний спосіб мислення, властивий Івану Гавриловичу, який разом із застосуванням новітніх наукових методів дозволяє отримувати цікаві й несподівані результати, що сприяє формулюванню нових теорій і концепцій. Так, велике наукове і практичне значення має запропонована І.Г. Скрипалем гіпотеза, що стосується молекулярних основ стійкості людей до СНІДу і ґрунтується на антигенних відмінностях груп крові людей. Окремі її положення знаходять своє підтвердження в наукових розробках зарубіжних вчених, що має вселяти певний оптимізм українцям, адже ми відносимось до тих націй, яким і СНІД не страшний. Хоч це й не дає нам права на заспокоєння і необачність…
Ми вже говорили про те, що Іван Гаврилович Скрипаль невпинно турбується про молоду зміну української науки, працює на педагогічній ниві, великих зусиль докладає до підготовки молодих спеціалістів-науковців. А ще проводить велику науково-організаційну роботу як заступник головного редактора “Мікробіологічного журналу”, заступник голови Спеціалізованої ради із захисту докторських дисертацій при Інституті мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України, член президії Товариства мікробіологів України. Ним опубліковано понад 360 наукових праць, серед який є монографії і довідники, він виховав цілу когорту спеціалістів у галузі мікоплазмології, які працюють в Україні й поза її межами. Перу Івана Гавриловича належить низка біографічних нарисів про відомих вчених минулого, які внесли безцінний скарб знань у сучасну науку. Не обійшов він увагою і тих всесвітньо відомих діячів науки, чиє життя і діяльність пов’язані з нашим краєм, зокрема Івана , Віктора Дроботьків.
Батьківщина гідно поцінувала його вагомий вклад у розвиток вітчизняної і світової біологічної науки. Ще 1996 року за цикл робіт «Фундаментальні основи реалізації патогенних потенцій молікутами-збудниками «жовтух» рослин» йому було присуджено премію Національної академії наук України імені Д.К.Заболотного. Указом Президента України від 3 грудня 2001 року, на підставі рішення Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки, Скрипалю Іванові Гавриловичу, разом із групою вчених-однодумців з Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України, було присуджено Державну премію України в галузі науки і техніки 2001 року за цикл робіт «Теорія і практика створення антисигнатурних олігодезоксирибонуклеотидів як універсальних антимікробних засобів».
На цьому хотілося зупинитися особливо. Адже це не випадково. Майбутнє людства у великій мірі залежить від наукових розробок, автором яких є Іван Григорович. Бо людству знову несуть смертельну загрозу ті старі хвороби, які, здавалося, були вже давно подолані, ліквідовані або локалізовані. Вони повертаються не лише до нас, що за соціально-економічним рівнем опустилися нижче колишніх країн «третього світу», але й до більш благополучних країн світу. Колись всесильні антибіотики нині або не діють, або діють набагато слабше, адже збудники хвороб із часом навчилися розпізнавати своїх «вбивць». Та й самі вони далеко не безвинні, адже не вміють розпізнавати, де «свій» мікроб, а де ворог. А щоб знову антибіотик став смертельним для хвороби, потрібні розробки, які коштують у середньому 300 мільйонів доларів США. Але й новий антибіотик із часом не діятиме… І все потрібно починати з початку… Фундаментальні дослідження біології молікутів і бактерій стали основою для розробки Іваном Гавриловичем теорії і практичного створення антимікробних препаратів нового покоління — антисигнатурних олігонуклеотидів та антиадгезинів, які вже названі ліками XXI століття і які мають стати тими «чарівними кулями», які можуть вбити будь-якого мікроба і які прийдуть на зміну вже малоефективним антибіотикам. І це заслуга нашого земляка і колективу вчених, який він очолює. Будемо їх чекати з надією…
Отже, не випадковим став і той факт, що 2003 року Іванові Гавриловичу Скрипалю було присвоєно почесне звання Заслуженого діяча науки і техніки України.
Ніколи він не поривав своїх зв’язків із рідним краєм, неодноразово брав участь у культурно-мистецьких подіях, що відбувалися на Роменщині, не втрачає тісних зв’язків із своїми земляками в Києві.
У дні, коли наукова громадськість України, багато колег із-за кордону щиро здоровили Івана Гавриловича із сімдесятилітнім ювілеєм, на його батьківщині – в сусідньому із Скрипалями селі Пустовійтівка – в музеї легендарного кошового Петра Калнишевського – відкрилася виставка, присвячена життєвому і науковому шляху нашого славного земляка.
Адже життя і наукові досягнення І.Г. Скрипаля – це ще одне свідчення того, що Україна – не просто держава, хай із своїми проблемами і труднощами, а, головне – це держава Науки і Освіти. І цього в нас нікому і ніколи не відібрати!
Федір Одягайло, виконавчий директор «Роменського земляцтва»,
Вілена Незабудько – краєзнавець.
