Ольга Топіха | Ромен. Літературно-історичний альманах.

Так боляче…

Так боляче ніколи не було, І вже не буде! Господи, благаю, Дай мудрості, і сили, і тепла, Чого давно я вже не відчуваю! Так боляче

Ідуть українці дорогами світу. В очах скільки болю, і горя, і сліз. Не можуть змиритися, Боже, з війною. Все важче дається тягнути цей віз. Ідуть

Не з добрих новин починається ранок. Зі сліз і плачу, із ран тяжких і болю. О, Боже святий, збережи Україну! Дай нашій красуні і щастя

Як про любов писати, як, скажіть?! Коли синів на фронті убивають. Коли ночами матері не сплять. Дзвінка від сина, що живий, чекають. А як про

Колись і я була малою. Гусяток пасла край села. Мені здавалося що краю За мій милішого нема. Мені здавалося що горя Немає, люди, на землі.

Не вірю, сину, що тебе нема! Не вірю, брате, що пішов назавжди! Не вірю, милий, смерть вона така! Не вірю, батьку, де шукати правди!? Згорає