Виконую прохання своєї подруги Каті Счастливцевої, написати вірша про її сина, Владислава Волинського, уродженця села Ярмолинці Роменського району Сумської області, якому з дня загибелі 10
Позначка: Любов Москаленко
Промайнули літа, ніби клин журавлиний по осені
Промайнули літа, ніби клин журавлиний по осені. І несе течія незбагненно, невпинно кудись. Ми йдемо по стерні ноженятами босими, А душа, як той птах квилить:
Монолог із Серпнем
Серпневий ранок, дякую тобі, За ніч, що тихо перейшла в світанок, За сни дитячі ніжно-голубі, За місяць ясний, що сховавсь за ґа́нок. О, Серпень, шлю
Ти знаєш, мамо?..
Ти знаєш, мамо, як болить душа, І сльози ллють з очей безперестанку. Коло усе не варте і гроша, А люди гинуть з вечора й до
Своє ім’я я не любила з роду
Своє ім’я я не любила з роду, Та друзі запевняють мене знов – Ім’я моє – це гілка родоводу, Тому знайомтесь, звуть мене – Любов.
Тридцять чотири тисячі годин…
Чотири роки…Тридцять чотири тисячі годин…Від Москви до Берліна – дві тисячі шістдесят кілометрів. Мільйони загиблих, не народжені діти, вдови, сироти… Така ціна перемоги у війні