Сніг
Випав сніг, та прямо на весну.
Вже його не ждали й не чекали.
Я душі своєї не збагну.
Де вона зібрала стільки сили
Заново його перетопить,
На шумливі радісні потоки
І дивитись як вода біжить.
У майбутні загадкові роки.
Небоділ лелеками гуде.
Довбаночка з веслами на місці.
Нове десь кохання мене жде.
На весни замішаному тісті.
***
Весна
Сонечко закохану усмішку.
Кинуло привітно до землі.
Завітало в кожну темну нішку.
Де жили морози ковалі.
Ковдра білосніжна пожовтіла.
Весело струмочками біжить
Радість в серці пташечці засіла
Що на світі легше стане жити
Засіяли душі добротою.
Люди, мов проснулися від сну,
Радісно і ми будемо з тобою.
Зустрічать величницю весну.
Проситься розчиститись, садочок.
Хатка, щоб знадвору побілить.
Поки первий на вербі листочок.
Спалахом любові зазвенить.
Затужили руки по роботі.
Жде на зиму скопаний город.
Бо такої ми людської плоті
Працьовитий і стійкий народ.
***
Білокорі сестриці
Із березок листочки опали.
Я по жовтій ряднині бреду.
До морозу їх віти тримали.
Відганяючи сніжну біду.
Зубожіло гойдаються крони
Неба обрій голишам під стать
Відбивають останні поклони.
Журавлям що у вирій летять.
Білокорі сестриці туману
Будуть зиму нести на плечах.
Дайте ще раз вам в очі погляну.
Чи не давить вас віхоли страх.
По неволі притишую кроки.
Відчуваючи їхню любов.
Так і хочу в березові соки.
Влити свою, щоб зріднитися, кров.
***
Чорнобривці
Чорнобривців пелюстки прив’ялі.
Тихо опадають до землі.
Так у всій красі й не забуяли.
Долю полишивши на стеблі
Дивиться їм в слід старенька мати
Краплями печалі горя й сліз.
Поруч три німих бездушних хати
Уписались в проклятий увіз.
Не везуть сюди, а просто носять,
Саме сокровенне дороге.
Де в замін уже, ніщо не просять.
Нагадавши образ букви «Г».
Білі коси, нічому сивіти
Струхла по немилості душа
Як же вас ховати, важко діти
І писати в пам’ять вам вірша
Чорнобривців пелюстки прив’ялі
Подають на серце і на дім.
Щоб ніколи ми не забували
Хто лежить у сховищі святім.