З автобіографії Івана Курилова, що знаходиться у фондах історико-культурного заповідника «Посулля», відомо, що він працював певний час бухгалтером у роменській міській думі. Там же, на посаді столоначальника, служив його старший брат, котрий і прилаштував тоді ще юного Івана писарчуком, щоб з часом і він знайшов собі роботу в «присутственном месте». Наскільки важливою була ця подія в житті юнака, що він і на схилі літ згадував цей день – 2 липня 1853 року.
Він згадував: «…брат мій був столоначальником, потім було 4 або 5 писарчуків і завжди за особливим столом три-чотири хлопчаки навчались писати, котрих за будь-яку помилку при переписуванні паперів старші писарі або бухгалтер смикали за вуха або били лінійками. Посадили і мене до цих хлопчаків і місяців чотири чи п’ять я ходив задурно, навчався, а потім почали видавати мені платню: по 1 крб. на місяць, потім – по 2 і по 3 крб. і т.д., відповідно до віку і пізнання в канцелярській справі»[1].
Здібного і працелюбного юнака відразу помітили і тримали при міській думі Ромен упродовж багатьох років, пізніше довірили йому посаду помічника бухгалтера, а в 1866 році його прийняли на службу в міську думу бухгалтером.
У Державному архіві Сумської області вдалося виявити справу про призначення роменського міщанина Івана Курилова на посаду бухгалтера, яка датується 1866 роком – «Дело об определении бухгалтером в Думу мещанина Ивана Курилова на место бухгалтера. 22 ноября 1866 года».
Справу відкриває прохання Курилова І.О. про призначення його бухгалтером до Роменської міської думи:
«Просит города Ромна мещанин Иван Алексеевич Курилов, а в чем мое прошение тому следуют пункты.
Занимаясь в Роменской Городской Думе, частно писцом в продолжении тринадцяти кряду лет, я приобрел довольно значительное знание во всем счетоводстве и делопроизводстве Думы. Узнав в настоящее время, что бухгалтер этой Думы перемещен на службу в Борзенское полицейское управление, и имея в виду, что на основании 2 приложения к 4439 ст. II т. общ. губ. учрежд. по продолж. 1863 г. должность бухгалтера в думах может быть занимаема лицами всех сословий, я, как практически сведущий во всем счетоводстве, желаю оставаться на месте бухгалтера в городской Думе; почему Всеподданейше прошу2.
К подаче подлежит в Роменскую Городскую Думу. Прошение мною сочиненному и мною подписанному, г. Ромна мещанин Иван Алексеев сын Курилов руку приложил.
Жительство имею в г. Ромне».
Тим же днем датується і інший документ, що зберігається в справі:
«1866 года ноября 22 дня.
По указу его Императорского Величества, Роменская Городская Дума слушала: Доклад: Черниговское губернское правление от 10 ноября за № 17100 в предписании дало знать, что бухгалтер этой Думы, губернский секретарь Петр Радченко, согласно прошению его, по резолюции Черниговского Вице-губернатора, 7 ноября сего года состоявшейся, определен секретарем в Борзенское полицейское управление. Между тем роменський мещанин Иван Алексеев Курилов, занимающийся в сей Думе частно писцом, поданным сего года в Думу прошении ходатайствует об определении на должность бухгалтера.
Приказали: Мещанин Иван Курилов, занимаясь в этой Думе писцом уже тринадцать лет, в продолжении этого времени своею честностию и благонравием3, заслуживал всегда полное доверие членов Думы, и будучи более восьми лет в бухгалтерском столе в качестве помощника бухгалтера, он, как известно всем членам, довольно хорошо знает счетоводство и делопроизводство по этому столу, и ему одному, как более других знакомому с делами сего стола и сведущему в составлении разных счетов и ведомостей, необходимее всего, – к отстранению медленности в делопроизводстве – оставаться на месте бухгалтера, поэтому Городская Дума полагает: поручить мещанину Ивану Курилову принять от бывшего бухгалтера Радченка все дела бухгалтерского стола, а также денежные книги и документы и заниматься исправлением должности бухгалтера, исполняя своевременно все относящееся к обязанности бухгалтера.
А об утверждении его в этой должности представить Полтавскому губернскому правлению и просить о последующем указе»4.
10 листопада 1866 року Чернігівське губернське правління надіслало до Ромен вказівку, що внаслідок ухвали Чернігівського губернатора губернський секретар Петро Радченко призначений секретарем Борзенського поліцейського управління і він має негайно з’явитися на нове місце служби.
У згаданій справі також знаходиться ще один документ – рапорт, що засвідчує факт прийому справ Іваном Куриловим від попереднього бухгалтера Роменської міської думи:
«26 ноября 1866 г.
В Роменскую Городскую Думу
Бывшего бухгалтера Радченка и исправляющего должность Курилова
Рапорт
Согласно определению Городской Думы, 22 сего ноября состоявшемуся, первый из нас издал все находящиеся у него в производстве дела и бумаги, а также денежные книги и бумаги по особым описям означенные, а последний принял все, в должном порядке, с распискою по этим описям. О чем имеем честь донести до сведения Городской Думы.
Бывший бухгалтер [підпис] Радченко.
И.д. бухгалтера [підпис] Ив. Курилов.
26 ноября
1866 года».
17 грудня того ж року Роменська міська дума отримала указ про затвердження Івана Курилова своїм бухгалтером.
Попри те, що платня бухгалтера в Роменській міській думі становила 25 карбованців, а на цей час це були не такі вже й малі кошти, однак їх не вистачало, щоб утримувати сім’ю, будувати житло, мати пристойне життя. То ж йому доводилося підробляти, братися за інші роботи, пробувати себе на інших теренах.
Але те, що він працював у думі, постійно був у вирі міського життя, зустрічався з багатьма людьми, був очевидцем багатьох роменських подій, а ще через те, що він був допитливим і всім цікавився – дало йому можливість стати цікавим літописцем роменського життя, роменської історії, котру зберіг і доніс до нас. Ті, кому не байдужа історія Ромен, його минуле, можуть багато цікавого знайти для себе, можуть прокласти паралелі із нашим сьогоденням. Чого варті, наприклад, його рядки про вибори до міського самоуправління, котрі проходили в той час: «Я помню выборы, только с конца пятидесятых годов, но видел дела в думе еще и более ранних лет, производившиеся собственно: о неправильних, пристрастных и т. п. выборах, в городские должности, и Боже мой – какие жадные стремления были занять ту или другую должность в думе или магистрате! Какие жалобы и насмешки сыпались от одной партии на другую! И почему, подумаєшь, добивались так чина: бургомистра, ратмана или гласного думы, когда эти должности не давали, по-видимому никакой выгоды, а чаще всего служили во вред каждому, как от оставления на три года своего домашнего промысла или торговли, так и от разных сопряженных с должностью лишних расходов; а иногда с значительною ответственностью, в случае предания суду за свои или за чужие грехи! Но несмотря на все это, были люди, которые очень стремились занять ту или другую должность и не жалели на это никаких расходов, лишь бы добиться чести начальствовать в городе. Должно быть и в то время общественный пирог был очень лакомый и жирный, потому что, вкусивши его однажды, употребляли потом все усилия, чтобы еще присосаться к нему… Есть много преданий и живых рассказов стариков о тех блаженных временах, когда не получавшие никакого жалованья члены: думы, магистрата, словесного суда и проч. наживали от занимаемых ими должностей гораздо больше всякого жалованья и делались богачами; или когда чиновники, служившие по определению от правительства, например секретари, письмоводители и квартальные надзиратели, получавшие 120 рублей ассигнац. в год; т.е. не больше как 2 руб. 85 коп. серебр. в месяц, жили из этого жалованья по – барски: разъезжали на собственных лошадях, наживали не только дома в городе, но земли и хутора с крестьянами»5.
Як бачимо, часи минають… Про людей же, особливо чиновників, судити вам – читачам… Мені ж здається, шо вони не змінюються.
Джерела
- Автобіографія І.О. Курилова. – С. 29.
- ДОСА, Ф.-1153, оп. 1, д. 3204, арк. 2.
- ДОСА, Ф.-1153, оп. 1, д. 3204, арк. 3 зв.
- ДОСА, Ф.-1153, оп. 1, д. 3204, арк. 4.
- Курилов. Роменская старина. – С.
Григорій Діброва
Автор висловлює щиру вдячність працівникам Сумського архіву та студентам Університету третього віку, які допомогли в організації вивчення матеріалів Сумського архіву, оскільки міська влада відмовила у фінансуванні поїздки до Сум і опрацюванні архівних матеріалів.
[1] Автобіографія І.О. Курилова. – С. 29