Догоріла й погасла давно
Свічка мами, що під образами…
Та картин й рушників полотно
Пломеніє яскраво стібками.
Мами доля – в її рушниках,
В вишиванках – і образ матусі…
Я прославлю її у віршах,
До землі я за труд їй вклонюся.
Всі картини матусі люблю:
І великі, і зовсім маленькі…
Вже й сама вишиванки роблю,
Естафету прийнявши від неньки.
***
Цвіт каштана впав мені на сумку,
Зрозуміла – квітка відцвіла…
Звідки ж ця поширилася думка,
Що весна невчасною була?
Що із осені війнуло вітром
І в душі осіло холодком?..
Тільки – не для мене пізні квіти –
Ще з кульбаб милуюся вінком.