Антон ЧЕХОВ: “У МОЇХ ЖИЛАХ ТЕЧЕ УКРАЇНСЬКА КРОВ…“
«Україна дорога і близька моєму серцю…»
А.П.Чехов (1860-1904 рр. ж.)
ПРОДОВЖУЄМО ЦИКЛ ПУБЛІКАЦІЙ із новими та маловідомими фактами і ситуаціями про ВИДАТНОГО ПИСЬМЕННИКА А.П.ЧЕХОВА (що було купюровано радянським літературознавством), який неодноразово бував і жив ув Україні, зокрема і на Сумщині, у Луках!…
ПУБЛІКАЦІЯ – І (перейти):
ВІХИ БІОГРАФІЇ
РОЗДІЛИ (посилання): ПОХОДЖЕННЯ, ЩОДО ПРІЗВИЩА, ДИТИНСТВО і ЮНІСТЬ, СТАНОВЛЕННЯ, ТВОРЧІСТЬ
ПУБЛІКАЦІЯ – ІІ
САХАЛІНСЬКИЙ ПЕРІОД у ЖИТТІ і ТВОРЧОСТІ А.П. ЧЕХОВА
РОЗДІЛИ (посилання): НА САХАЛІН, ОСТРІВ КАТОРЖНИКІВ, НАВКОЛО АЗІЇ, ПОВЕРНЕННЯ, ВІДГУКИ СУЧАСНИКІВ
***
САХАЛІНСЬКИЙ ПЕРІОД у ЖИТТІ і ТВОРЧОСТІ А.П. ЧЕХОВА
КВІНТЕСЕНТНИЙ ПРЕВЕНТИВ.
Народився видатний прозаїк і драматург Антон Павлович Чехов 17 (29) січня 1860 року в Таганрозі Катеринославської губернії. Став класиком світової літератури. Лікар за фахом. Почесний академік Імператорської Академії наук із розряду красного письменства (1900-1902 рр.). Один із найвідоміших драматургів світу. Його твори перекладено більше 100-а мовами. Його п’єси «Чайка», «Три сестри» і «Вишневий сад» упродовж понад сторіччя ставляться в багатьох театрах світу. За 25 років творчості Чехов створив понад 500 різножанрових творів (повістей, п’єс, оповідань), багато з яких стали класикою світової літератури. Особливо популярними є «Степ», «Нецікава історія», «Дуель», «Палата № 6», «Оповідання невідомої людини», «Мужики», «Людина у футлярі», «У яру», «Дітвора», «Драма на полюванні»; із п’єс: «Іванов», «Чайка», «Дядя Ваня», «Три сестри», «Вишневий сад»…
САХАЛІНСЬКИЙ ПЕРІОД А.П.ЧЕХОВА.
НА САХАЛІН. Рішення поїхати саме до Сахаліну остаточно дозріло у Чехова, очевидно, влітку 1889 року, після обговорення цього наміру з артисткою К.А. Каратигіною, яка мандрувала по Сибіру і Сахаліну наприкінці 1870-х років. Але прозаїк довго приховував свій намір навіть від найближчих родичів; повідомивши про нього актрису, він попросив тримати це в таємниці. Розкрив він цю таємницю тільки в січні 1890-го року, щ о справило велике враження на літературні кола суспільства. Ну, і, звісно, на рідню. Посилювалося це враження ще й «раптовістю» прийнятого рішення, бо вже навесні 1890-го А.Чехов відправився у свою головну мандрівку.
21 квітня 1890 року, молодий і вродливий Антон Чехов, із дорожньою фляжкою коньяку через плече і револьвером “Smith & Wesson” у кишені прощався з рідними і друзями на Ярославському вокзалі. Він вирушав на «край географії» – на далекий острів Сахалін і потім – навколо Азії. Він їхав із «кореспондентським квитком» часопису «Новое время», але за свій рахунок. Видавець О.С. Суворін, його давній близький товариш, надав солідний кредит, а письменник обіцяв посилати подорожні нариси у рахунок боргу. Витрати ж стояли чималі. Один лише квиток на пароплав Добровільного флоту коштував близько 500 рублів. Із листа кредитору-видавцю О.Суворіну: «Отже, значить, дорогий мій, я їду в середу або, найпізнішне, у четвер. До побачення до грудня. Щасливо залишатися. У мене таке відчуття, ніби я збираюся на війну, хоча попереду не бачу ніяких небезпек, окрім зубного болю, який у мене неодмінно буде в дорозі. Тому, якщо говорити про документи, я оснащений одним лише паспортом і нічим іншим, то можливі неприємні зіткнення з можновладцями, але це біда минуща. Якщо мені чогось не покажуть, то я просто напишу в своїй книзі, що мені не показали – і баста, а хвилюватися не буду. У разі потонути або чого-небудь на зразок, майте на увазі, що все, що я маю і можу мати в майбутньому, належить сестрі; вона заплатить мої борги».
До своєї подорожі письменник готувався грунтовно. У списку літератури, яку він простудіював перед поїздкою, значилося 65 назв. Незадовго до від’їзду Чехов писав Суворіну: «Їду я абсолютно впевнений, що моя поїздка не дасть цінного внеску ані в літературу, ані в науку: не вистачить на це жодних знань, або часу, ані претензій. Немає у мене планів ані Гумбольдтських, ані навіть кеннановських. Я хочу написати хоч 100-200 сторінок і цим трошки заплатити своїй медицині, перед якою я, як Вам відомо, свиня».
Отже: із Москви – на Сахалін, у довгу й невідому путь, яка займе майже три місяці…
ПО ШЛЯХУ на ОСТРІВ. Дорога з Москви на Сахалін «у 4500 верств» (4800 км) зайняла 81 день. Чехов вибрав такий початок: поїздом до Ярославля, пароплавом по весняних розливах Волги («роздолля дивовижне») і Ками («прескучнейшая речка»), знову поїздом через Уральські гори до Тюмені (включаючи 11-денне плавання по Амуру) і була схожа на «важку, затяжну хворобу». У Єкатеринбурзі А.Чехов дізнався, що перший пароплав від Тюмені до Томська піде тільки через 20 днів, тому вирішив їхати, незважаючи на розлив усіх сибірських річок, на конях до Томська і далі таким же чином до Байкалу. «Кінно-кінська мандрівка» з «полосканням у невилазному бруді» Західного Сибіру супроводжувалася поломками і перекиданням тарантаса, «жахливими перевозами через річки» Іртиш, Об, Томь. Мандрівник зупинявся у всіх великих містах – Томську (місто «нудне, нетверезе»), Красноярську («я не бачив річки красивішої Єнісею»), Іркутську («чудове місто … зовсім європейське»). Настрій письменника і тональність його листів змінюються з переїздом до Східного Сибіру: незважаючи на «вбивчу дорогу», тут уже п’янить «великою кількістю зелені», бо – весна. «Від Байкалу починається сибірська поезія», – зазначає він і, перепливаючи «славне море», уражається: «… сам я бачив такі глибини зі скелями і горами, які потонули в бірюзі, що мороз дер по шкірі». Змінювалися пейзажі, люди. «Китайці починають зустрічатися з Іркутська», а «з Благовещенська починаються японці, або, точніше, японки». І далі у листі О.Суворіну йдуть подробиці, не включені Марією Павлівною (сестрою) (публікатором шеститомника листів А.П. Чехова у 1912-1916 рр.), ані «сором’язливими» редколегіями радянських «Повних зібрань творів» письменника, хто, як зіницю ока, оберігав іконообразний статус класика. А він писав: «Коли з цікавості вживаєш японку, то починаєш розуміти Скальковського, який, кажуть, знявся на одній картці з якоюсь японською б …»
Від Стрітенська починалося плавання по Шилці, а потім по Амуру. «Забайкалля чудове. Це суміш Швейцарії, Дона і Фінляндії», – пише мандрівник друзям. Отут письменник уперше в житті потрапляє на територію іноземної країни – Китаю. У листі рідним від 29 червня він написав: «У каюті літають метеори – це світяться жучки, схожі на електричні іскри. Вдень через Амур перепливають дикі кози. Мухи тут величезні. <…> 27-го я гуляв по китайському місту Айгунь. Мало-помалу вступаю я у фантастичний світ».
Пароплав «Байкал» 11 липня 1890 року перетнув Татарську протоку і до вечора підійшов до Олександрівського посту на Сахаліні. А. П. Чехов ступив на сахалінську землю і надіслав своїм рідним телеграму: «Приїхав. Здоров. Телеграфуйте Сахалін. Чехов». «Коли о дев’ятій годині кидали якір, на березі у п’яти місцях великими вогнищами горіла сахалінська тайга, – згадував А.Чехов. – Страшна картина, грубо скроєна». У перші дні перебування на Сахаліні А.П.Чехов завдав візит начальнику острова генерал-майору В. О. Кононовичу (1838-1917 рр.ж.). 19 липня був присутній на площі поста Олександрівського, де зустрічали першого генерал-губернатора Приамур’я, барона А. М. Корфа (1832-1893 рр.ж.). (Помер дивно: на балу під час танців). 30 липня начальником острова Сахаліну було видано посвідчення А.П.Чехову на відвідування тюрем і поселень. Щоб ліпше познайомитися з каторгою, письменник зробив перепис сахалінського населення. Довідка:1884 року, в результаті реформи управління Далеким Сходом, острів Сахалін був уперше виокремлений із Приморського регіону в самостійну адміністративну одиницю. Очолювати виконавчу владу було не тільки важко, але часом і смертельно небезпечно. Для людей, які у різні роки займали вищі пости на Сахаліні, були потрібні неабиякі вольові якості і мужність. До лютневої революції 1917 року островом управляли генерали А. Гінце, В. Кононович, В. Мерказін, М. Ляпунов, А. Валуєв, Д. Григор’єв. Кожен із них зробив свій внесок в історію Сахаліну. Саме за часів Володимира Осиповича Кононовича на Сахаліні, у 1890 р., перебував Антон Павлович Чехов, якому, можна сказати, повезло з губеонатором. Бо: саме генерал-майор Кононович дав дозвіл на збір статистичних даних і матеріалів для літературної роботи. І – начальник Сахаліну закрив очі на заборонене Чехову, яке ж все-таки відбулося, спілкування з політичними засланцями.
Генерал-майор Кононович був сумлінним рабом своєї посади, старанності в роботі, як він сам говорив, «мучеником свого боргу». Влітку 1892 він був змушений виїхати в Петербург і на Сахалін більше не повернувся.Помер в Петрограді незабаром після Жовтневої революції.
ОСТРІВ КАТОРЖНИКІВ. Отже: письменник зустрічався з каторжанами і поселенцями, дізнавався їхні біографії та умови існування на острові.
Всупереч найсуворішому припису генерала Кононовича (формальному.-В.Б.), Чехов спілкувався з політичними засланцями і в’язнями, яких у цей час на Сахаліні було близько 40 осіб. За 3 місяці і два дні на Сахаліні під час перепису населення А.П.Чехов заповнив близько 10.000 статистичних карток. «Я вставав щодня о 5 годині ранку, лягав пізно і всі дні був у сильній напрузі від думки, що мною багато чого ще не зроблено», – писав А.Чехов О.Суворіну рівно через два місяці після прибуття на Сахалін. Він неодноразово відзначав, що «бачив все» на Сахаліні, крім смертної кари, і підкреслював: «Зроблено мною чимало. Вистачило б на три дисертації».
Написання дисертації, мені думається, входило-таки у таємні наміри дослідника, мандрівника, лікаря. У його листах тих років неодноразово згадуються дві роботи: П. Грязнов: «Досвід порівняльного вивчення гігієнічних умов селянського побуту і медико-топографія Череповецкого повіту, 1880 г.» і В.І. Нікольський: «Тамбовський повіт, статистика населення і хворобливості, 1885 г.». Схоже, за їх зразком будувалися медичні дослідження Чехова на «каторжному острові». Друзі навіть намагалися представити його «Острів Сахалін» як дисертацію, але декан медичного факультету Московського університету професор Іван Клейн зробив на розповідь прохачів «великі очі». «Я повідомив про свої невдачі Чехову, який у відповідь розсміявся, – згадував відомий лікар-невропатолог Григорій Россолімо. – З тих пір він остаточно залишив думку про академічну кар’єру». «Коханка» (література) взяла верх над «дружиною» (медициною), як визначав їхні взаємини сам Антон Павлович Чехов.
У лютому 1888 року В.О. Кононович отримав призначення на посаду начальника острова Сахалін. Починати роботу йому довелося в ту пору, коли у центральній частині Росії і в Сибіру скорочувалася кількість в’язниць і ув’язнених, але зате зростала чисельність тих, кого направляли сахалінську каторгу. 1892 року на Сахаліні було близько 6000 каторжан і стільки поселенців, яких було трохт більше, аніж каторжан. Після ознайомлення з островом, становищем каторги, станом «улаштування міцного проштовхування» поселенців Кононович побачив безліч недоречностей в організації життя на острові. Він більше, аніж його попередник, цікавився ефективністю використання каторжників на роботах, займався проблемами розселення прибулих на острів. За час перебування його на острові було утворено 38 нових населених пунктів, деякі з яких поклали початок нинішнім містам і селам. Серед них – районний центр Макаров, село Ільїнське Томарінского району, села Воскресенівка, Слави Тимівського району, Оноре Смірнихівсьского району, сьогоднішні передмістя Південно-Сахалінська: Лугове, Дальнє, Хомутове. При Кононовичу в 1889 році було розпочато і в 1890 році закінчена телеграфна просіка. Ще в 1882 р. телеграф прийшов у село Риковський, але телеграфна лінія не забезпечувала постійного зв’язку.
У 1892 році була побудована ще одна в’язниця – Онорська, яка замінила Мало-Тимську. За наказом начальника будувалися мости, дороги, церкви. У кошторисі витрат по тюремній частині було засновано особливий кредит на утримання шкіл, з’явилася перша програма навчання дітей. До викладання допускали навіть державних злочинців – політичних засланців. Для вивчення острова В.О. Кононович запросив відомого геоботаніка, грунтознавця і географа А.М. Краснова (1862-1914 рр.ж.).
20-21 липня письменник їздив у складі делегації (із бароном Корфом) у Тимовський округ, у селище Дербінске: «Засноване воно в 1880 році. Ті дербінці, які, відбувши каторгу до 1880 р. селилися тут першими, обтерпелісь мало-помалу, захопили ліпші місця і шматки, і ті, які прибули з Росії із грошима і родинами, такі живуть небідно. Решта ж мешканці, тобто більше половини Дербінського, голодні, обірвані і справляють враження непотрібних, зайвих, які не живуть та заважають іншим жити». Після 3-го серпня прибулець досліджував пост Дуе, відвідав у Дуйську і воєводську в’язницю: «Дуе, страшне, потворне і у всіх відносинах паскудне місце, в якому зі своєї доброї волі можуть жити лише святі або глибоко зіпсовані люди», – писав А.Чехов.
З 11 серпня по 9 вересня письменник досліджував Олександрівськ і прилеглі райони. Він відвідав Корсаківське, Ново-Михайлівське та інші селища. 14-19 серпня письменник досліджував і вів перепис населення Красного Яру.
12 вересня пароплав «Байкал» увійшов у затоку Аніва, кинув якір на рейді Корсаківського поста. З 14 вересня по 10 жовтня Чехов у супроводі наглядача поселень Ярцева вів перепис у селищах Південного Сахаліну. «Корсаківський пост – адміністративний центр південного округу. Пост має з моря пристойний вигляд містечка. Заснуванням Корсаківського вважається 1869 рік, але це справедливо лише щодо нього як до пункту засланської колонії. З моря видніється тільки одна його головна вулиця, і, здається, здалеку, що бруківка і два ряди будинків круто спускаються вниз по берегу; насправді, ж підйом не так крутий. Нові дерев’яні споруди лисніють і відсвічують на сонці, біліє церква, старої, простої і тому красивою архітектури», – писав А.Чехов.
6 жовтня 1890 р. письменника запросили у Японське консульство на вручення російських орденів Анни і Станіслава третього ступеня консулу Кудзу і секретарю Судзукі. Він був також на урочистому обіді і пікніку з цього приводу.
Через два місяці праць на острові письменник перебрався з Північного Сахаліну на Південний, ближче до океану, і став готуватися до від’їзду. 11 вересня Чехов в розпачі повідомляв Суворіну: «Я здоровий, хоча з усіх боків дивиться на мене зеленими очима холера, яка влаштувала мені пастку. У Владивостоку, Японії, Шанхаї, Чифу, Суеці та, здається, навіть на Місяці – усюди холера, всюди карантини і страх. <…> Одним словом, справа тютюн». Початковий план азіатського вояжу рухнув…
«Я скучив, і Сахалін мені набрид, – писав Антон Павлович матері 6 жовтня з Корсаковського поста. – … Похмуре життя. Хочеться швидше до Японії, а звідти до Індії». Але в «чудову країну» Японію Чехов не потрапив. Після прибуття на Сахалін пароплава «Петербург», на якому письменникові треба було плисти, стало зрозуміло, що через тривалу епідемію той відправиться у зворотний рейс під жовтим карантинним прапором і заходити буде лише в чотири порти, що залишилися відкритими: Гонконг, Сінгапур, Коломбо і Порт-Саїд.
Шлях через Сибір зайняв кілька місяців, упродовж яких Чехов написав дев’ять нарисів, об’єднаних під загальною назвою «Із Сибіру». На Сахалін, як зазначалося, він прибув 11 (23) липня. За декілька місяців перебування на острові він спілкувався з людьми, дізнавався історії їхніх життів, причини заслання і набирав багатий матеріал для своїх нотаток. Чехов провів справжній перепис населення Сахаліну, зібравши кілька тисяч карток про жителів острова. Адміністрація острова заборонила йому спілкуватися з політичними в’язнями, але він вряди-годи порушував цю заборону, бо, як уже зазначалося, саме через поблажливість головного начальника Сахаліна, який очевидно глибше за всіх розумів намагання письменника.
НАВКОЛО АЗІЇ.«Петербург» – добротне судно шотландської споруди – мало цілком придатні морехідні властивості. Пароплав покинув пост Корсаківський «чверть 1-го», у ніч із 13 на 14 жовтня, а вже 16-го кинув якір у бухті Золотий Ріг у Владивостоці. Тут, у міському поліцейському управлінні письменник отримав зарубіжний паспорт на ім’я Antoine Tschechoff для поїздки «морським шляхом за кордон». У Владивостоці «Петербург» прийняв на борт 436 «нижніх чинів» військового і морського відомств, «при них дружин – 7, дітей – 19», а також трохи «артилерійського вантажу». «Класних пасажирів» було тільки двоє : Антон Павлович Чехов і сахалінський місіонер-ієромонах, отець Іраклій, «родом бурят». 19 жовтня, як записано у вахтовому журналі, “о 9 г.. 30 хв. підняли якір і дали хід.”
«Першим закордонним портом на шляху моєму був Гонг-Конг, – написав Чехов у «звітному» листі Суворіну 9 грудня 1890 року. – Бухта дивовижна, рух на море такий, якого я ніколи не бачив навіть на картинках; чудові дороги, конки, залізниця на гору, музеї, ботанічні сади; куди не глянеш, усюди бачиш найніжнішу турботливість англійців про своїх службовців, є навіть клуб для матросів. Їздив я на дженеріхче, тобто на людях (двомісний візок із рикшею.(Прим.-В.Б.). Купував у китайців усяку маячню і обурювався, слухаючи, як мої супутники росіяни лають англійців за експлоатацію (так написано в оригіналі.-Прим.В.Б.) інородців. Я думав: так, англієць визискує китайців, сипаїв, індусів, але зате дає їм дороги, водогони, музеї, християнство, ви теж експлоатуєте, але що ви даєте?»
Подив «колоніальним оазисом», що складало різкий контраст із сахалінським «пеклом», не сподобалося знавцю канонічного образу «інтелігента у пенсне». (У першому радянському «Повному зібранні творів» А.П.Чехова від письменницького пасажу залишилося лише перших півтора речення.-В.Б.).
Побудований у першій половині ХVІІІ ст.
Кульмінацією ж 52-денної морської подорожі навколо Азії стало прибуття у Коломбо. Прозаїк оглянув місто і його околиці, а на інший день відправився по залізниці в стару ланкійську столицю Канді. Її головна гордість – це храм Шрі Далада Малігава, де зберігається зуб Будди, витягнутий, за переказами, із золи його похоронного багаття. Однак у «найкоротшому звіті» Олексію Суворіна Антон Чехов зазначив зовсім інші пам’ятки: «Цейлон – місце, де був рай. Тут у раю я зробив більше 100 верст по залізниці і по саме горло наситився пальмовими лісами і бронзовими жінками. Коли у мене будуть діти, то я не без гордості скажу їм: «Сукині діти, я за своє життя мав зносини з чорноокої індускою … і де ж? в кокосовому лісі, в місячну ніч ». (Але офіційнодітей в А.П.Чехова не було). А, може, й були – позашлюбні? Адже він мав багато стосунків із жінками (Буде окрема публікація).
Але, певне, найголовніше, що тут, 12 листопада 1890 року, «зачато було» «першокласно хороше» (за відгуком письменника Івана Буніна (1870-1953 рр.ж.), лауреата Нобелівської премії із літератури, 1933 р.) оповідання «Гусєв», у якому йшлося про смерть у корабельному лазареті відпускного солдата. А.Чехов дописав розповідь уже в дорозі та опублікував її у різдвяному випуску «Нового времени» 25 грудня 1890 року…
ПОВЕРНЕННЯ. Повертався А.П.Чехов додому восени і взимку 1890 року з Індійського океану через Суецький канал, відвідавши по дорозі ще й острів Цейлон. 7 (19) грудня рідні зустріли його в Тулі. У наступні 5 років він писав книгу «Острів Сахалін». Що стосується художньої творчості, то подорож на Сахалін, за твердженням самого Чехова, справила великий вплив на всі його подальші твори. А у 2005 році на Сахаліні вперше в Росії опубліковані в одному виданні «Бути може, стануть у нагоді і мої цифри…» матеріали острівного перепису А.П.Чехова. У книзі подано всі 10 тисяч опитувальних карток, заповнених респондентами під час його ходіння по остріву Сахаліну 1890 року. Та головними надбанням поїздки письменника на о.Сахалін стали написання книги і враження від усьго побаченого там. Ще під час підготовки подорожі на Сахалін А.П.Чехов почав складання бібліографії і навіть написав окремі урмвки майбутньої книги, які не вимагали особистих сахалінських спостережень. Але ж саме власно побачене на острові було для нього найважливішим для написання книги!
Ось своєрідний П л а н створення к н и г и :
Антон Чехов. Остров Сахалин.
I. Николаевск-на-Амуре. – Пароход “Байкал”. – Мыс Пронге и вход в Лиман. – Сахалин полуостров. – Лаперуз, Браутон, Крузенштерн и Невельской. Японские исследователи. – Мыс Джаоре. – Татарский берег. – Де-Кастри.
II. Краткая география. – Прибытие в Северный Сахалин. – Пожар. – Пристань. – В Слободке. – Обед у г. Л. – Знакомства. – Ген. Кононович. – Приезд генерал-губернатора. – Обед и иллюминация.
III. Перепись. – Содержание статистических карточек. – О чем я спрашивал, и как отвечали мне. – Изба и ее жильцы. – Мнения ссыльных о переписи.
IV. Река Дуйка. – Александровская долина. – Слободка Александровка. Бродяга Красивый. – Александровский пост. – Его прошлое. – Юрты. Сахалинский Париж.
V. Александровская ссыльнокаторжная тюрьма. – Общие камеры. Кандальные. – Золотая Ручка. – Отхожие места. – Майдан. – Каторжные работы в Александровске. – Прислуга. – Мастерские.
VI Рассказ Егора
VII. Маяк. – Корсаковское. – Коллекция д-ра П.И. Супруненко. Метеорологическая станция. – Климат Александровского округа. Ново-Михайловка. – Потемкин. – Экс-палач Терский. – Красный Яр. – Бутаково.
VIII. Река Аркан. – Арковский кордон. – Первое, Второе и Третье Арково. Арковская долина. – Селения по западному побережью: Мгачи, Танги, Хоэ, Трамбаус, Виахты и Ванги. – Туннель. – Кабельный домик. – Дуэ. – Казармы для семейных. – Дуйская тюрьма. – Каменноугольные копи. – Воеводская тюрьма. Прикованные к тачкам.
IX. Тымь, или Тыми. – Лейт. Бошняк. – Поляков. – Верхний Армудан. – Нижний Армудан. – Дербинское. – Прогулка по Тыми. – Усково. – Цыгане. – Прогулка по тайге. – Воскресенское.
X. Рыковское. – Здешняя тюрьма. – Метеорологическая станция М.Н. Галкина-Враского. – Палево. – Микрюков. – Вальзы и Лонгари. – Мадо-Тымово. – Андрее-Ивановское.
XI. Проектированный округ. – Каменный век. – Была ли вольная колонизация? Гиляки. – Их численный состав, наружность, сложение, пища, одежда, жилища, гигиеническая обстановка. – Их характер. – Попытки к их обрусению. Орочи.
XII. Мой отъезд на юг. – Жизнерадостная дама. – Западный берег. – Течения. Маука. – Крильон. – Анива. – Корсаковский пост. – Новые знакомства. Норд-ост. – Климат Южного Сахалина. – Корсаковская тюрьма. – Пожарный обоз.
XIII. Поро-ан-Томари. – Муравьевский пост. – Первая, Вторая и Третья Падь. Соловьевка. – Лютога. – Голый мыс. – Мицулька. – Лиственничное. Хомутовка. – Большая Елань. – Владимировка. – Ферма или фирма. – Луговое. Поповские Юрты. – Березняки. – Кресты. – Большое и Малое Такоэ. Галкино-Враское. – Дубки. – Найбучи. – Море.
XIV. Тарайка. – Вольные поселенцы. – Их неудачи. – Айно, границы их распространения, численный состав, наружность, пища, одежда, жилища, их нравы. – Японцы. – Кусун-Котан. – Японское консульство.
XV. Хозяева-каторжные. – Перечисление в поселенцы. – Выбор мест под новые селения. – Домообзаводство. – Половинщики. – Перечисление в крестьяне. Переселение крестьян из ссыльных на материк. – Жизнь в селениях. Близость тюрьмы. – Состав населения по месту рождения и по сословиям. Сельские власти.
XVI. Состав ссыльного населения по полам. – Женский вопрос. – Каторжные женщины и поселки. – Сожители и сожительницы. – Женщины свободного состояния.
XVII. Состав населения по возрастам. – Семейное положение ссыльных. – Браки. Рождаемость. – Сахалинские дети.
XVIII. Занятия ссыльных. – Сельское хозяйство. – Охота. – Рыболовство. Периодическая рыба: кета и сельдь. – Тюремные ловли. – Мастерства.
XIX. Пища ссыльных. – Что и как едят арестанты. – Одежда. – Церковь. Школа. – Грамотность.
XX. Свободное население. – Нижние чины местных воинских команд. Надзиратели. – Интеллигенция.
XXI. Нравственность ссыльного населения. – Преступность. – Следствие и суд. – Наказание. – Розги и плети. – Смертная казнь.
XXII. Беглые на Сахалине. – Причины побегов. – Состав беглых по происхождению, разрядам и проч.
XXIII. Болезненность и смертность ссыльного населения. – Медицинская организация.-Лазарет в Александровске.
Остров Сахалин. Впервые – журн. “Русская мысль”, 1893, №№ 10-12; 1894, №№2, 3, 5-7. В журнале были опубликованы главы I-XIX; с добавлением глав XX-XXIII “Остров Сахалин” был опубликован отдельным изданием: Антон Чехов, “Остров Сахалин”. Из путевых записок. М., 1895.
Ще під час підготовки подорожі на Сахалін А.П.Чехов почав складання бібліографії і навіть написав окремі шматки майбутньої книги, які не вимагали особистих сахалінських спостережень. Але ж саме власно побачене на острові було для нього найважливішим для написання книги!
А. П. Чехов повернувся із Сахаліну до Москви 8 грудня 1890 року і на початку 1891 р. почав писати книгу. Спершу він збирався надрукувати її усю цілком і відмовлявся від публікації окремих частин у збірниках або журналах, але в 1892 р. погодився опублікувати розділ XXII («Беглые на Сахалине») в збірнику «Допомога голодуючим». Глави I-XIX уперше надруковані в журналі «Русская мысль» (1893 р., № 10-12) і у 1894 рр. (№ 2-7). 1895 року книга вийшла окремим виданням, із додаванням глав XX-XXIII і з невеликими виправленнями перших дев’ятнадцяти, під назвою «Острів Сахалін (Із подорожніх записок).» Глава XXII в окремому виданні передрукована (зі значними скороченнями і поправками) зі збірки: «Допомога голодуючим».
ВІДГУКИ СУЧАСНИКІВ. Праця про сахалінську каторгу мала широкий резонанс у Росії, помічена навіть за кордоном. Але автор – то радів, то – нарікав, що «книжка ні на що не придалася … ніякого ефекту вона не викликала». Зрештою, він все-таки визнав свій борг перед медициною виконаним і дійшов висновку: «Я радий, що в моєму беллетристическому гардеробі висітиме і цей жорсткий арештантський халат».
Та мандрівні нариси Антона Чехова викликали чималу зацікавленість у читачів, журналістів, літераторів, видавців. Багато хто погоджувався з висновками письменника. Так, Є. А. Єфімов (відав певний час засланням) був солідарний із А.П.Чеховим щодо критики застарілого «Статуту про засланців», особливо з відправленням на каторжні роботи дітей. При цьому він захоплювався працездатністю письменника: «Читаючи книгу, я був вражений, як можна було за такий короткий час (три місяці) вивчити так докладно побут сахалінської каторги і колонії». І далі додавав: «Усі повідомлені А. П. Чеховим <…> відомості складуть <…> дуже цінний матеріал при розгляді та обговоренні питання про зміну системи покарання і скасування посилання».
П. Ч. Чернче і П. Ю. Львів (1770-1825 рр.ж., прозаїк) у томській газеті «Сибирский вестник» відзначали, що «Чехов на цей раз мало описує як художник. Від складу його, стисненого та холодного, віє наче тугою зажуреного туриста, хто не помічає краси навколишніх місць. У відсутності образності у всіх описах Чехова, втім, звинуватити не можна».
Письменниця Софія Андріївна Толстая (1844-1919 рр.ж., дружина Льва Толстого) 15 листопада 1898 р. в своєму щоденнику залишила такий запис: «Увечері читали вголос” Сахалін “Чехова. Жахливі подробиці тілесного покарання! Маша розплакалася, у мене все серце надірвалося. » Відомий юрист А. Ф. Коні (1844-1927 рр.ж.), громадський діяч і літератор писав про Чехова та його книгу: «Він зробив із метою вивчення цієї колонізації на місці важке подорож, поєднане з масою випробувань, тривог і небезпек, що відбилися згубно на його здоров’я. Результат цієї подорожі, його книга про Сахаліні, носить на собі печать надзвичайної підготовки і нещадною витрати часу і сил. У ній за строгою формою і діловитістю тону, за безліччю фактичних і цифрових даних відчувається засмучене і обурене серце письменника».
Леонід Лейзеров, в’язень Бутирської тюрми, розповідав у своїх спогадах «Чехов и каторга»: «Душа этого удивительного гения прошла через все читилища русской жизни. Он видел все, все подсмотрел и беспристрастной рукой записал в свою волшебную книгу. Его «Сахалин» читался при гробовом молчании всей камеры и никаких споров не вызывл: все знали, что этот великий документ был написан кровью сердца великого поэта.» Можливо, це – найвища оцінка твору письменника!
Багато читачів книги повідомляли письменнику, що прочитали «Остров Сахалин» «с большим интересом» і «большим удовольствием!»… Читайте книгу за: http://modernlib.net/books/chehov_anton_pavlovich/ostrov_sahalin/read_1 або https://books.google.com.ua/books?id=FndNDwAAQBAJ&pg=PR132&lpg=PR (…)
Академік Валентин В.БУГРИМ, доктор філософії, літературознавець. 12-16 лютого 2020 р.м. Київ
ДЖЕРЕЛА і ЛІТЕРАТУРА (До розділу)
Чехов А.П. Полное собрание сочитений. В 30-ти томах.-М.: Наука, 1974-1986.-Т.14-15. Из Сибири. Остров Сахалин (1890-1895).
Чехов А.П. Вибрані твори у 3-х томах.-К.: Держполітвидав, 1954.
Чехов Антон Павлович.Остров Сахалин //[Электронная библиотека ModernLib.Ru] .-Режим доступа: http://modernlib.net/books/chehov_anton_pavlovich/ostrov_sahalin/read_1 (Дата обращения 16 февраля 2020 г.)
Чехов Антон Павлович.Остров Сахалин //[Электронная библиотека ModernLib.Ru] .-Режим доступа: https://books.google.com.ua/books?id=FndNDwAAQBAJ&pg=PR132&lpg=PR (…) (Дата обращения 16 февраля 2020 г.)
Вікіпедія // Вільна електронна енциклопедія.
Википедия. Свободная энциклопедия.
Из Сибири; Остров Сахалин: рассказы, письма.-М.: Правда, 1985.-453 с.
Девники Софьи Андреевны Толстой.-М., 1932.-Т.3.-С.34.
Капустин Д. Главное путешествие Антона Чехова/Дмитрий Капустин // Вокруг света.-2010.-Квітень.-01.-Режим доступа: http://www.vokrugsveta.ru/vs/article/6867/
Остров Сахалин (Книга).-Режим доступа:
https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2_%D(….).