Я не покину рідний край,
Де зелен степ, де сині очі,
Де соловейко опівночі,
Розбудить у душі розмай.
У молоді роки гарячі,
Ходив я у широкий світ,
Багато щастя й горя бачив,
Пройшло з тих пір немало літ.
Душа палала і злітала,
Шукала щастя і тепла,
Вона сердешная не знала,
Що тільки в муках є бальзам.
Коли бува лиху годину,
Як іспит доля посилала,
Вона літала на Вкраїну,
Де Мати сльози проливала,
Коли на світ мене явила,
І цьому світу віддала.
Там над широкими ланами,
Над кучерявими гаями,
Що пахнуть свіжими медами,
Вона пила нектар любові,
До Української землі,
А після цього поверталась,
У край далекий і чужий,
Мене на крила піднімала,
Снаги і сили придавала,
Повітря свіжого вдихала,
Щоб я любив!
Тепер я вдома й босоніж,
Пройти готовий всі дороги,
Щоби любити рідний край,
Нехай не знають втоми ноги.
Минуть літа, я твердо знаю,
Свіча надії догорить,
Я не покину тебе краю,
Я не покину ні на мить!
***
ХТО МИ Є?
Ми українці? Хто ми є?
У кожного ім`я своє.
Ми українці не по-крові!
Ми українці по-любові,
До Української землі.
То полюбімо милий край,
Ім`я якому Україна!
І коли Вам земля ця мила,
Вона й колиска і могила.