У 1910 році створена Всеросійська Ліга по боротьбі з туберкульозом. Її рада в 1911 році прийняла рішення про ведучу роль спеціальних амбулаторій-попечительств для туберкульозних хворих. Вони стали першим прообразом сучасних диспансерів.
У 1918 році при Народному Комісаріаті Охорони здоров’я СРСР організована секція по боротьбі з туберкульозом. Почала розвиватись мережа диспансерів.
У м. Ромни протитуберкульозний диспансер відкритий 16 листопада 1923 року в приміщенні міськкомунгоспу по вул .К.Маркса, у 1923 році переведений в одноповерхове приміщення по бульвару Шевченка, де знаходиться й тепер.
Організатор і перший лікар диспансеру – С.В.Кульчинська. Після неї головними лікарями були Г.Р.Молоток, І.Г.Волков, І.П.Марченко.
В перші роки роботи в диспансері проводився амбулаторний прийом хворих, виявлення захворювань туберкульозом, лікування й облік.
Широко велася патронажна й санітарно-освітня робота серед населення. Стаціонару для хворих не було.
Виявлення туберкульозу в повіті за 1923 рік:
|
Контингент населення |
Всього оглянуто |
Абсолютне число |
Виявлено хворих % із числа оглянутих |
| Учні міста |
1682 |
111 |
6,6 |
| Учні сільської місцевості |
3304 |
155 |
4,6 |
| Діти дитячих будинків |
354 |
45 |
12,7 |
| Робітники заводів і фабрик |
876 |
48 |
5,5 |
| Робітники установ |
290 |
38 |
3,1 |
| ВСЬОГО |
6506 |
397 |
6,1 |
Соціальні умови виявлених хворих: незадовільне харчування – 60,3 %, незадовільні житлові умови – 47,9 %. Стан промислових підприємств задовільний по санітарних умовах лише на 50%.
У 1932 році в терапевтичному відділенні районної лікарні виділено 5 ліжок для лікування хворих на туберкульоз легень, через деякий час кількість ліжок доведено до 15.
У 1939 році диспансер мав 20 ліжок. У 1950 році тут було 4,5 лікарських ставок, 10,5 – середніх медичних працівників. За три роки ( 1948-1950 рр.) взято на облік 508 хворих на туберкульоз легень, у тому числі бацилярних – 101 чол. Для лікування хворих застосовувались пневмоперитонеум, френікоалкоголізація, туберкулінотерапія, медикаментозне лікування.
З 1953 року почав працювати пересувний флюорограф, який використовувався для обстеження сільського населення.
У 1960-1961 рр. проведена надбудова другого поверху приміщення диспансеру, що дало змогу збільшити кількість ліжок у стаціонарі до 75, згодом – до 85. Диспансер почав виконувати функцію міжрайонного.
У 1965 році працювали лікарі-фтизіатри: Б.В.Голуб, М.О.Прокопенко, Ф.Й.Свєтлаков, В.М.Грибнікова, М.А.Хаснутдінова, лікар-рентгенолог Г.І.Зубенко, лікар-лаборант В.В.Кайдалова.
Головними лікарями диспансеру працювали: Ф.Й.Свєтлаков (1968-1980рр.), В.М.Тетірко ( 1980-2006 рр.).
У 1992 році в стаціонарі диспансеру лікувалося 195 хворих, у тому числі сільських жителів – 107, померло за рік – 15 чол., у тому числі 10 сільських жителів.
На 1 січня 1993 року диспансер мав 60 ліжок. Він оснащений сучасною рентгенодіагностичною апаратурою для рентгенографії, томографії легень, є сучасний флюорограф, використовується спірометрія при обстеженні.
При деструктивних формах туберкульозу застосовуються сучасні специфічні антибіотики, леволізоль, гепарин, при легеневих кровотечах – гангіоблокатори, пневмоперитонеум накладається за допомогою кисню.
Застосовувані бічна й поперечна томографія значно поліпшили діагностику захворювання легень.
На 1993 рік затверджено штатних посад: лікарів – 14,5, середніх медичних працівників – 31,0, молодших медичних працівників – 20,5, обслуговуючого персоналу – 17.
Деякі показники роботи:
Проведено флюорографій: 1960 р.- 30052, 1965 р. – 31342, 1970 р. – 50339, 1975 р. – 60049, 1980 р. – 64559, 1992 р. – 57430.
Проведено лабораторних досліджень: 1965р. – 14280, 1970 р. – 24035, 1975 р. – 31335, 1985 р. – 59873.
У 2001 році тубдиспансер переведений у відділення на 50 ліжок.
З 2006 року завідуючою протитуберкульозного відділення призначена лікар-пульмонолог О.М.Сівак.
Проблема туберкульозу стає національною. Прийнята “Національна програма боротьби із захворюванням на туберкульоз”. На її виконання прийнятий “Закон України про боротьбу із захворюванням на туберкульоз”, підписаний Президентом України 5 липня 2001 року, виданий “Указ Президента України від 20.08.2001 року № 643 ” Про національну програму боротьби із захворюванням на туберкульоз на 2002-2005 роки”, відповідні документи нижчих виконавчих структур.
Високий рівень захворюваності, смертності, деструктивних форм пов’язані з тим, що серед хворих (50 осіб) 50 % становлять непрацюючі особи, в т.ч. 30% соціально дезадаптовані ( хворі на алкоголізм, бомжі).
У 2006 році серед 28 померлих не перебували під наглядом лікувального закладу – 9 осіб (18%). При профілактичних флюорографічних оглядах виявлено 66,0 % хворих на туберкульоз органів дихання.
В ЦРЛ придбано цифровий пересувний флюорограф.
З потреби близько 180 тис. грн. у 2006 році профінансовано близько 106 тис.грн. (58,8 %).
Профілактичними флюорографічними оглядами у 2006 році охоплено 39923 жителів району. Показник флюорографічного обстеження (на тисячу населення) по району – 526,0, по місту – 564,0 при обласному показнику – 474,8.
Туберкулінодіагностикою охоплено дітей віком до 15 років – 12133 (99,%).
У 2007 році збільшене фінансування на харчування на одного хворого до 7,0 гривень (за 2006 рік – 3,14 грн.).
Кістково-туберкульозний санаторій.
Суперечка, що свого часу виникла з приводу того, де доцільніше лікувати туберкульозних хворих, на південних кліматичних курортах чи за місцем постійного проживання – вирішений на користь лікування в місцевих санаторіях (“40 років радянській охороні здоров’я”, М.В.Ковригіна). Перші дитячі санаторії в Росії були організовані в Оранієнбаумі в 1872році за ініціативою професора К.А.Раухфуса.
Роменський дитячий кістково-туберкульозний санаторій на 40 ліжок, організований у 1935 році, розміщувався в одноповерховому приміщенні по вул.Коржівській, 32. Організатором і першим головним лікарем санаторію був лікар-педіатр Шик.
У 1937 році прибудована засклена веранда на 35 ліжок. В санаторії для хворих дітей була відкрита загальноосвітня школа з 4-річним навчанням, пізніше – семирічна.
З 1939 року в санаторій приймались діти з інших районів області за путівками облздороввідділу. З 1960-1964 років санаторій був на 75 ліжок, з 1964 року – на 45 ліжок.
Після звільнення міста Ромен від німецьких загарбників (1943р.), у тому ж приміщенні по вул. К.Маркса (Коржівській) санаторій знову почав функціонувати. Розформовано його в 1970 році.
Головними лікарями після 1964 року працювали: лікар-фтизіатр М.П.Лебедєва, лікар-ортопед В.К.Івницький, лікар-терапевт, що пройшла підготовку з ортопедії – А.Ф.Івницька.