Визначна подія в історії Ромен

Історія нашого древнього міста багата на різні події, що вплинули на його життя та розвиток. Однією з них було проведення через нього залізничної лінії спочатку від Ромна до ст. Ландварово, а потім продовжено до Лібави. Звідси і назва: Лібаво – Роменська залізниця, з дня пуску якої у червні цього літа минуло 140 років.
Якщо до реформи 1861 року за свідченням автора книги « Роменская старина» І. О. Курилова обивателі – роменці вели тихе патріархальне життя, займаючись в основному ярмарковою торгівлею та різними ремеслами, то після неї, коли було введено велику кількість небувалих до цього податків ( за нерухомість, за право торгівлі і промислів та ін. ), то « тогда наши не только мелкие торговцы – мещане, но и старинные богатые купцы, славившиеся с давних лет обширною торговлею и богатством, начали заметно упадать и многие совсем обеднели» ( І. О. Курилов, « Роменская старина», Ромни, 1898, стор. 170 ). Ярмарки помітно пішли на спад, оскільки багато – хто із роздрібкових торгівців стали їздити за товарами до Москви абож виписувати їх через залізниці, які тоді почали активно прокладатися в колишній Російськїй імперії, бо Кримська війна показала, що втрати російської армії могли би бути значно меншими, якби була змога швидше доставляти підкріплення до місця бойових дій. Саме тому у 60-і роки XIX ст. спостерігався так званий «залізничний бум» – було проведено Курсько – Київську та ін. залізниці. А у квітні 1872 року відбулося урочисте закладення вокзалу у Ромнах. «Через два года и два месяца после этого 4 июня 1874 года, – фіксує той же І. Курилов, – пришел к Ромну первый пассажирский поезд, разукрашенный флагами и с большим торжеством и радостно встреченный всеми гражданами города» (стор. 190 ).
З відкриттям руху по цій залізниці почалася небувала до цього «хлібна операція». Щоденно з усіх сторін підвозили до станції тисячі возів хліба в зерні. У місті було відкрито кілька контор для закупки і відправки хліба до Лібави, Кенігсбергу та ін. портів. Та крім цього: « Проведение к г. Ромну в 1874 году ж.-д. пути очень быстро повлияло как на благоустройство города и умножения народонаселе ния в нем, так и на развитие всех торговых и промышленных предприятий. Железная дорога, можно сказать, в короткое время сделала столько перемен и улучшений в наружном виде города, сколько не сделали все ярмарочные обороты за целый век» ( там же, стор. 205 ).

До відкриття залізничної лінії не було у Ромнах ніяких фабрик і заводів ( за вийнятком примітивних цегельних ), а після перетворень у міському управлінні та облаштування колії з’явилися : дві тютюнових фабрики, три борошномельних з паровими двигунами заводи, один спиртоочисний, один чавунно – ливарний, дві друкарні з ручними машинами, дві фотографії, дев’ять мануфактурних складів і багато крамниць. Поліпшився і зовнішній вигляд міста. Через те , що виникла потреба вільного проїзду до вокзалу по Коржівській вулиці через яр Муховець, міська дума на засіданні другого серпня 1874 р. вирішила побудувати новий міст з бетонною трубою під ним на місці дерев’яного незручного.
Залізниця посприяла і оновленню доріг. Спочатку почалося вимощування каменем під’їздних до вокзалу доріг, а після – земство приступило до облаштування кам’яної бруківки по Полтавській вулиці. Потім обладнали Московську вулицю, а у 1881 – 82 р.р. були вимощені Духовська, Тернівцівська та частина Коржівської вулиць. 1883 року вимостили також Покровську та Глинську вулиці, а потім – всю Процівську гору до р. Ромен. « Таким образом, благодаря ж.д., которая доставляла по удешевленному тарифу камень, наш город начал быстро улучшаться и избавляться от прежней грязи» ( там же, стор. 208). У місті з’явилися красиві добротні будинки з фасадами на вулицю замість звичайних хат під соломою в глибині дворів.

До 1872 року у Ромнах не було ніяких навчальних закладів ( крім шкіл при церквах та народного училища, яке згодом перейменували у повітове, а у 1852 р. – у дворянське ). Нова міська дума почала піклуватися про освіту. На початку 1877 – 78 навчального року було відкрито в Ромні 4 – класне реальне училище, яке «… помещалось в наемных домах за счет города и земства, пока наконец в 1895 году был выстроен тоже при помощи земства собственный каменный дом на Полтавской улице рядом с уездным казначейством» ( стор. 203 ).
У 1878 році за клопотанням колишнього предводителя дворянства Ф. Безпальчева міська дума порушила перед попечителем Київського навчального округу питання про перетворення Роменської прогімназії – в гімназію « с тем, чтобы 5 – й класс в оной был открыт, если можно, в 1877 – 78 году. И с того времени дума определила отпускать ежегодно на содержание женской гимназии из городских сумм по 1000 рублей» і далі : «… и в 1878 году по Большой Роменской улице был выстроен каменный двухэтажный дом для женской гимназии» ( стор. 204 ).
Можна ще багато наводити прикладів позитивних змін, які спричинило проведення залізничного шляху через місто – всі вони говорять про те, який потужний поштовх дала ця подія для розвитку економіки та культури Ромна.
Однак у цей же період виникла нагальна потреба продовжити залізничну лінію від Ромен до Кременчука, аби був вихід не тільки до портів Балтики, а й – до чорноморських. І тут виникло багато перешкод з боку комісії з питань будівництва цієї ділянки залізниці. Зводилися вони в основному до того що, мовляв, неможливо прокласти колію до Ромен з півдня і заходу через те, що горби передмість Могилок та Лозової за своїм геологічним нашаруванням складаються із плавунів, які з часом можуть розповзтися, і що будівництво колії на цій ділянці « будет стоить для казны более 300 тысяч совершенно лишнего расхода» ( стор. 211 ). А тому, незважаючи на всі прохання міської думи та земства, комісія мала намір з’єднати Кременчуцьку лінію залізниці з Лібаво – Роменською на 19 – й верстві від міста поблизу ст.. Талалаївка.
У зв’язку з цим дума уповноважила міського голову М. М. Терновця ( обраний на цю посаду 1884 року ) та предводителя дворянства Г. М. Навроцького «ходатайствоать во всех инстанциях, чтобы проектируемая дорога проходила непременно чрез Ромен, излагая в своем постановлении и в том числе поданных от нее просьбах те мотивы, что отдаление линии Кременчугской дороги на 19 верст от города будет для него равносильно смертному приговору…» ( стор. 212 )
Внаслідок переконливих доказів, наданих урядові, і завдяки старанням уповноважених від міста п. п. Терновця, Навроцького та Мазаракі, які кілька разів їздили до Санкт – Петербургу, столичною комісією було двічі проведено повторні геологічні обстеження породи гір півдня та заходу Ромен і було визнано, що ці гори первісного нашарування і не становлять ніякої небезпеки для залізниці. В результаті всі попередні проекти було змінено і дозволено підвести колію від Кременчука до Ромна. Окрім того, завдяки клопотанням Навроцького постановою уряду, яка була «Высочайше утверджена 3-го июня 1894 года разрешено г. Ромну изымать в пользу города в течение 10 лет сбор с грузов, привозимых и вывозимых из него по железным дорогам согласно таксе, утвержденной г. Министром Внутренних дел» ( стор. 216 ). Ці кошти було також використано для благоустрою міста. Нижче наводимо копії 1 –ї та останньої сторінок доповідної записки урядові, яку вдалося віднайти у Російській державній бібліотеці.
Насамкінець слід наголосити на величезному значенні громадянського подвигу нашого земляка Григорія Миколайовича Навроцького, який понад 20 років свого життя витратив на загальногромадське благо, що ним користуємося ми, роменці, і досі. Недаремно постановою міської думи від 25 травня 1888 року йому було присвоєно звання Почесного громадянина Ромен, а згодом обрано депутатом ІІІ Державної думи Росії.