До 1912 року санітарно-епідеміологічної служби в Ромнах, як такої, не було. При лікарні була посада санітарного лікаря. На цю посаду земська Управа запросила у 1912 році лікаря Є.В.Берестовського.
Зародилася ця служба пізніше – 10 грудня 1919 року, коли при повітовому відділі охорони здоров’я був створений санепідвідділ. У його штаті були лікар, санспостерігач, 2 дезинфектори.
Першим санітарним лікарем з 1919 по 1926 роки був лікар Завітаєв. Кількість обслуговуваного населення у повіті в 1919 році – 217750 чоловік, радіус медичного обслуговування населення – 114 км.
У 1922 році видано декрет Раднаркому УРСР ” Про санітарні органи ресспубліки». У 1923 році в Ромнах відкрита окружна санітарна інспекція та окружна санбаклабораторія з відділеннями: бактеріологічним, санітарно-хімічним та клініко-діагностичним.
Першим окрсанінспектором (до 1928 р.) був П.М.Маліков, першим завідуючим окрсанбаклабораторією – лікар П.І.Литвинко (пізніше – завідуючий інфекційним відділенням Роменської центральної районної лікарні).
У 1931 році на підставі наказу Народного комісаріату охорони здоров’я УРСР на базі Роменської окружної санбаклабораторії створена міжрайонна санітарна станція (МРСС). Її організатором і керівником був санітарний лікар С.І.Масловський.
МРСС обслуговувала 8 районів: Липоводолинський, Недригайлівський, Смілівський, Глинський, Талалаївський, а також райони, що входили до складу Роменського округу – Лохвицький, Гадяцький, Прилуцький.
Першим міжрайепідеміологом був В.Є.Офат, міжрайсанлікарем – В.П.Никифоров, завідуючим баклабораторією – П.І.Литвинко. Оснащення МРСС: дезкамера Сакса, три баннопральні установки, гідропульт. У господарстві було двоє коней. Бюджет МРСС на 1931 рік складав 31050 крб.
У 1933 році, крім МРСС, організована районна санітарна станція, головним лікарем призначений В.П.Никифоров.
У 1934 році при МРСС відкрито протикоровий пункт з метою організації боротьби з кором і серопрофілактики. Пункт закрито в 1944 році в зв’язку з застосуванням гамаглобуліну, що використовувався для профілактики кору замість сироватки крові.
У 1936 році відкрита малярійна станція (лікар Є.А.Мацнева).
У 1946 році зареєстровано 300 випадків захворювань на малярію, у 1956 році захворювань у районі не було. Станція виконала свою функцію, і її закрили.
У 1949 році МРСС об’єднана з районною санепідемстанцією і стала називатись районною санітарно-епідеміологічною станцією. За наказом Міністерства охорони здоров’я УРСР у 1958 році районні СЕС реорганізовані у санітарно-епідеміологічні відділи центральних районних лікарень.
З 1973 року Роменська районна СЕС виведена зі складу центральної районної лікарні, знову стала самостійною установою з фінансуванням з обласного бюджету.
У зв’язку з включенням у 1956 році в межу міста Ромен приміських сіл Засулля, Процівки, Лозової, Борозенки, Колісників і надання йому статусу міста обласного підпорядкування в 1962 році виникла необхідність в організації самостійної міської санітарно-епідеміологічної станції. Така станція відкрита згідно наказу по Сумському облздороввідділу 1 серпня 1964 року.
У 1977 році рішенням медради Сумського облздороввідділу і президії обкому профспілки медичних працівників Роменська районна СЕС затверджена обласною школою передового досвіду.
На 1993 рік Роменська райсанепідемстанція має структурні підрозділи: санітарно-гігієнічний відділ, дезинфекційний, профілактичної дезинфекції, відділення комунальної, відділення гігієни харчування, відділення гігієни праці, відділення гігієни дітей і підлітків, радіологічне відділення, бактеріологічна лабораторія, хімічна лабораторія.
Показники інфекційної захворюваності (на 100 тис. населення) в 1991-1993 роках: сума гостро-кишкових захворювань з 223,0 в 1991 році виросла до 255,0 в 1993 р., у тому числі з гострою дизентерією з 91,6 до 92,7 в 1993 р.; вірусний гепатит з 218,0 в 1991 р. зменшився до 130 в 1993 р.; дифтерія в 1991р. – 1,8; в 1992 р. – 0,9; у 1993 р. – 0 ; кір виріс з 5,7 в 1991 р. до 12,4 в 1993р.; на одному рівні туберкульоз – 35, коклюш – 2,7 ; менінгококова інфекція – 0,9 в 1991 р., 2,7 – в 1993 р.; правець зареєстровано за останні роки в 1993 р.- 0,9. Зараженість гельмінтами знизилась з 1075 у 1991 р. до 968 в 1993р.
Сальмонельоз, черевний та паратифи А,В – поодинокі випадки.
Для якісної роботи санепідемстанція має необхідні апаратуру й оснащення. Є радіологічна апаратура, комп’ютери, спектрометри, люкометри, пульмометри, термостати, автоклави, електродистилятори.
Баклабораторія щорічно проводить 65-70 тис. досліджень, санітарно-гігієнічна – 26-27 тис.
За останні 10 років працівниками санепідстанції внесено і впроваджено в практичну роботу 14 раціоналізаторських пропозицій.
З усіх головних санітарних лікарів СЕС найбільший вклад залишив після себе Микола Іванович Бруяка ( 1972-2002 роки), почесний громадянин м.Ромни.
За його ініціативою й активною участю збудовано триповерхове приміщення райСЕС, причому підсобні роботи в основному виконані працівниками закладу. Також збудовано двоповерховий 9-квартирний будинок для працівників СЕС. Левову частину робіт знову ж таки виконали працівники санстанції.
М.І.Бруяка у 1986 році очолив бригаду спеціалістів санепідстанцій області (20 чол.) по ліквідації наслідків Чорнобильської АЕС. За останні роки райСЕС за платні послуги придбала 2 санітарні автомашини, понад 15 комп’ютерів тощо.
Крім цього, колишній відділ профілактичної дезинфекції ліквідували (профілактичний відділ передано в приватне підприємство – боротьба з шкідниками рослин), дезинфекція залишилася в СЕС.
У 2006 році видавництво Корпункт (Суми) видало книгу ” На страже здоровья” (История санэпидслужбы Сумщины под редакцией В.М.Псарева), де окрім висвітлення питань історії санепідслужби області, її становлення, удосконалення детально розповідається про Роменську райСЕС, її активних працівників, зокрема головного лікаря М.І.Бруяку.
