Одного передвихідного дня — тривожний телефонний дзвінок.
— Є ліцензія на відстріл дикого кабана.
– Ліцензія?
– Так.
– Так це ж рівнозначно вже запольованому кабанові!
І загуло по дротах:
– Ліцензія.
– Жакан.
– Кабан.
– Свіжина…
А з усіх кінців рішуче:
— Ідемо!
Ніч тягнеться довго, як мисливська стежка. Верзеться казна що. І вдосвіта чимдуж на умовлене місце збору.
Вирушаємо на дикого кабана.
На узліссі єгер ділить мисливців на дві групи: загонщиків і стрільців. Перші йдуть в загін, других розводить на номери;
—- Становіться тут, Степане Петровичу, ось біля цього дерева.
– А чому на ньому так високо гілки?
– Навіщо вам гілки?
— На всякий випадок. Можливо, мені заманеться оглянути все довкола з висоти. Як я без гілок на нього залізу?
Іншого мисливця, Саливона Павловича, єгер ставить біля кущика.
А чому не біля дерева?— стурбовано запитує він.
– Тут вірогідне місце вихо¬ду звіра, — пояснює єгер.
—- Мені, може, теж приспічить оглянути все довкола з ви¬соти.
Врешті-решт всі стали на визначені місця. Подано сигнал загонщикам рушати. Чуються їхні вигуки: го-о-оп, го-о-оп, го-о-оп! І раптом: бух! бух!
З лісу вискочив здоровенний чорний вепр і попер через галявину.
– Хто стріляв?
– Я, — озивається за кущами Саливон.
– Не влучили?
– А я й не намагався влучати.
– Та куди ж ви стріляли?
– Вгору.
— А чому не по звірові?
— Бо він прямо на мене пер, то я хотів його наполохати.
– А ви чому не стріляли?— питають у Степана Петровича.
– Не було чим.
– А рушниця?
– Рушниця, як відчула небезпеку, полізла на дерево.
Новий захід нічого втішного не дав.
Го-о-оп, го-о-оп, го-о-оп,— розмірено озиваються загонщики. Раптом котрийсь із них як залементує:
– Рятуйте!
Кинулись до нього. Стоїть білий-білий, як утопленик.
— В чому справа? — цікавимось.
— Ві-ві-вісім ка-ка-кабанів на-на-налетіли на-на-на мене, — відповідає заїкаючись, чого раніше за ним не спостерігалось.
—І ні одного не забили?
—Ї-і-їх ві-ві-вісім, а-а-а я о-о-дин.
…Поверталися додому мовчки. Лише перед зупинкою хтось промовив:
— А, кажуть, смачна свіжина з дикого кабана.
Чого не знаємо, того не знаємо—не куштували.
