Крутяться планети беззупину,
Днів мирських, одвічні жорнова,
І снують на долях павутину
У прозорі й темні кружева.
Чи то смуток серце огортає,
Чи то радість на душі лежить –
День за днем минуле полишає
І все менше остається жить.
То чому ми дні так марно тратим
В пустощах та чварах без жалю,
Не бажаєм розум напрягати
І життя дорівнює нулю?
Що лишилось, що ще треба вспіти?
Може помінять і ніч на день,
Щоб, як смерть підійде, не жаліти,
Що ти жить не жив, а струх як пень?
