БЛАЗОНУВАННЯ: У темно-синьому полі щита Хмелівського герба (французького типу зі зміною кінцевої частини – більш заокруглена і подовжена серцеподібним загостренням донизу та фігурними виямками від німецького щита) у частині – місце, щиток, поріг (або глави, почесного місця (грудей), серця, паска (не доходячи до оконечності) – знаходиться своєрідний золотавий символ – скіпетр, схожий на Булаву, на довгому, майже через увесь щит тримачі.
Уперше у геральдиці (губернії, міста, містечка, села) зустрічаємо частини людського тіла – тулуба й руки, які, до того ж, зодягнені. Наявність їх означає підпорядкування ірраціональних начал раціональній силі.
Якщо ноги символізують землю і воду, то руки – вогонь і повітря.
Рука – символ Божественної активності. Рука – досконалий засіб людини. Рука, яка стискає скіпетр, шаблю, меч – символізує владу…
Пальці означають Заповіді духовного закону… Фаланга і основа великого пальця – триєдине Божество: перша фаланга – творчість, друга – охоронність, а основа – продуктивний і руйнівний аспекти Бога. Верхня фаланга великого пальця відповідає лицю людини, великий палець і частина долоні до „лінії життя” являють верхню частину тіла (до грудей), нижня частина відображена на решті частини тіла, при цьому, середній і мізинець – ноги.
Вид спереду ілюструє божі принципи людини в їхньому відродженому стані, а іззаду – нижчі, нічні стани душі… (У сфері Розуму – нижчі і вищі – з’єднуються). Далі. Яка це частина тіла: права чи ліва? Правий бік тіла відповідає світові, об’єктивності, знанню; лівий – тьмі, суб’єктивності, інтуїції. Тьма – первинна, вона духовна (серце знаходиться у лівій частині); світ – вторинний, життєвий, матеріальний… Під час битв воїн змагався правою рукою, а захищався (щитом) лівою. Права половина служить для нападу і вважається чоловічою, а ліва – для захисту, жіночою.
Синій колір – слава, честь, вірність, щирість…
Скіпетр – символ влади, а Булава – козацький символ влади.
Золотавість – верховенство, велич, повага, багатство – все це у руці Божій!
Отже: ВЛАДНІСТЬ, РОЗУМНІСТЬ, ЗАХИСТ, ЗНАННЯ, СЛАВА, ЧЕСТЬ, ЩИРІСТЬ, ВІРНІСТЬ, ВЕРХОВЕНСТВО, ВЕЛИЧ, ПОВАГА, БАГАТСТВО!!!
(Передано Хмелівській сільській раді 24 серпня 2006 р. (В.Б.)
4 лютого 1880 року в містечку Хмелові Роменського повіту на Полтавщині, у козацькій родині на свято Климентія народився Климент Квітка (хрестили у Хмелівській церкві), видатний етнограф, фольклорист, музикант, чоловік і друг великої Лесі Українки.У селі народились командарм Громадянської війни І.Ф.Федько (1897-1939), Герої Радянського Союзу – Вовна П.О. (1906-1940) і Северин І.К. (1922-1943), яким у центрі села встановлено погруддя і пам’ятні знаки. У присвяті їм написалося:
Хто в Хмелові є Герої?
Їх всього у нас аж троє.
Легендарний командарм –
наш земляк Федько Іван.В цього лички (не погони) –
слобожанин Петро Вовна.
А на грудях – п’ятикутна, –
за бій фінський незабутній.У Івана Северина –
Зірка також дуже зрима, –
за бої і за плацдарми –
віддано життя не марно.Отакі матеріали
ми про кожного збирали.
У газеті описали
і на сцені виступали.
Розквіт села і місцевого колгоспу (згодом радгоспу), що спеціалізувалися на зерновиробництві, молочній і м’ясній продукції та м’ятній оливі випав на 70-80-і роки 20 ст. А з 1991 р. село перебувало у занепаді. У 2007 р., з початком газифікації, кращим господарюванням і ново-активною владою – почалося відродження села…
5 грудня 2008 р. довгоочікуваний газовий факел нарешті запалав в оселях хмелівців.
ПОЕТИЧНА ГАЗОХРОНІКА ХМЕЛОВА
1. У Хмелові гарні люди
й віддавна живуть повсюди.
Та лише у наш-то час,
появивсь в Хмелові газ.
2. А з’явитися би міг
добрим гостем на поріг,
ще в радянські – сімдесяті…
Та були тут волохаті.
3. Лиш нова жіноча влада
дала газові тут ладу:
факел в грудні запалила,
плити сяйвом засвітила.
4. Спершу з газом стала Туча –
господарська і могуча.
А за нею – Слобода,
бо живуть тут – Лобода,
5. Тарасов, батюшка, Костюк,
Олефіри, Рибалки і Теслюк.
Вся еліта мешка тут –
отакий бомондний кут.
6. Потім – центр, мов колотун,
бо живе тут Щебетун.
Поважана голова,
хто за всіх, між іншим, дба.
7. Далі – нікуди діватись,
треба в Салівку вторгатись,
бо давно тут все готове:
і старе, і зовсім нове.
8. Жилавку – ледь проминули,
бо убік вона звернула.
Під’єднали – хто готов…
І сказали: „Будь здоров!”
9. А свати як воювали,
плити і котли міняли.
Увімкнули – на Різдво…
Заступилось – божество.
10. Гостював тоді в Хмелові,
і молився я Покрові.
Ледве сам не змерз у хаті,
дров нема і де їх взяти?
11. А були тоді морози,
не справлялись навіть дози.
Чи горілка вже не та?
Чи слабинка в мужика?
12. Потім – почалась Пронівка,
гонорова, як та дівка.
Скільки газ тут не вмикали,
труби завжди проривало.
13. Аж поки сам Суліменко
написав до Тимошенко.
Всі забігали – й ураз!:
появивсь в оселях газ.
14. А Заклимок – хуторець,
тут усі, як той борець.
Зиму газу прочекали,
їм й весною дулю дали.
14. Церква, Харченко, Бугрим –
вугіль весь пустили в дим.
Їх останніх під’єднали
й клопоту чимало знали.
15. Газохроніка Хмелова…
В дім прийшла єврообнова!
…То були – газозабави!?!
В перспективі – кращі справи!!!
(5 травня у Хмелові на садибі), 14, 15, 16 (Київ) травня 2009 р.)
Тут, у Хмелові, в родині службовців я і народився 14 листопада 1952 року. Мати – Бугрим Антоніна Іванівна, за фахом зубний лікар, (уроджена Сиволап, за прізвищем матінки Старицька – нащадок роду видатного українського письменника Михайла Петровича Старицького). Батько – Бугрим Володимир Петрович,і з козацького роду, учасник ВВВ, нагороджений чотирма бойовими орденами і 15-ма медалями (орденом Слави, орденом ВВВ, «За мужність» і т.д.), інвалід ВВВ І групи з 18-ти років, працював секретарем Хмелівської сільської ради впродовж 45 р.
Генеалогічна довідка:Багрим – древнє руське ім’я; з тюркського Байрам – від особистого імені за назвою релігійного свята. Інший варіант цього ж імені – БУГРИМ. Відомий поет часу Просвітництва і класицизму Гавриїл Романович Державін (3 (14) липня 1743, Казань, Російська імперія — 8 (20) липня 1816) продукував свій рід від мурзи [Мурза́ (від перс. ميرزا— принц) (мирза, син еміра, князя, титул феодальної знаті — аристократичний титул у тюркських державах, таких як Казанське, Астраханське, Кримське ханство і Ногайська Орда. З 1783-84 рр. мурза отримали права дворянства] Багрима, вихідця із Золотої орди і писав в одному з своїх віршів:
”…Забудется во мне последний род Багрима,
Мой врослый в землю дом никто не посетит”.
В ОГДР (Общий гербовник дворянских родов Всероссийской империи. -X, СПб., 1797-1836) (ІІ. С.54) повідомляється, що Багрим виїхав із Великої орди до Великого князя Василія Василійовича у 1425 році. У 1480 р. відзначається дяк Іван Денисович Багримов – у Кашині, у 1566 році Юрій Борисович Багримов – у Дмитрові. Прізвище ”Багрим” татарське (300 років Русь була поневолена монголо-татарським ігом) і тлумачиться як „серце моє”, „душечка” (за твердженням М.О.Баскакова (видатний сходознавець-тюрколог,1905-1994 рр.- “Историко-типологическая морфология тюркских языков”.- М., 1979.- С. 99).