Напередодні Дня художника мимоволі в пам`яті моїй виникає образ Нестора Митрофановича Кизенка – художника, котрий, як ніхто, в своїх творчих роботах, в художніх полотнах змалював
Позначка: Сула
ТАРАСІВ ВЕКТОР
Тітка Параска – тьотя Паша, так зазвичай називали її хлопчаки, була жінкою миловидною, з міцною статурою, живими очима, що світилися ласкою й добром і якимось
Усе вже літо віддало
Люблю тебе ясеном Біліють хмарки лебедино І яблука пахнуть вином. Із мрій своїх квітів предивних Плету я для тебе вінок. Вже осінь бреде видноколом, І
Моє село
Ой Бішкінь,Бішкінь… Цвітом наливаються Луки запашні. В співах надриваються Солов’ї смішні Місяць в росах світиться, Знявшись в височінь. Як тут гарно стрітися, Ай Бішкінь, Бішкінь…
ГРАНИЦЬІ ЧАСОВОЙ
ТИШИНА Еще тогда, когда нас всех призвали На службу ратную в солдатскую семью, Присягу верности отечеству давали И славного советского оружия цевью. День отпылал и
Абаровському І. К.
Другові та однодумцю. Простий портрет: і скромний, і відвертий. Доступний він. Флегматик, оптиміст. В досягненні мети- проникливий і впертий, А по життю завжди запеклий журналіст.