У сороки зима на два боки, Добрі вісті несуть її крильця. А у тебе були білі щоки І коса, наче яра пшениця… Пам’ятаю сказала тоді-то,
Позначка: плин часу
І я була малою
Колись і я була малою. Гусяток пасла край села. Мені здавалося що краю За мій милішого нема. Мені здавалося що горя Немає, люди, на землі.
Золото Ромен
ТАЄМНИЦІ МІСТА РОМЕН От же, любі мої роменці, повернімося до тридцятих років двадцятого століття. Тихо несе річка Сула свої води невисокими берегами та плавнями аж
У Василівці хмарилось
Пісня Він все свариться, свариться, Як скажу не те щось. У Василівці хмариться, А в Оленівці дощ. Через сварку не ладиться. Двох вона не єдна.
Волошенко Андрій Прокопович – архітектор, живописець, графік, музикант
Народився 19 серпня 1883 р. в с. Процівка Роменського повіту Полтавської губернії ( тепер – м. Ромни , Сумська область) у селянській родині. Малюванням захоплювався
Ми пам’ятаєм…
Ми пам’ятаєм… В пам’яті не стерти… Була війна та Друга, світова… Листи скупі із фронту, без конверта, А в них – до болю трепетні слова: