Учительське життя тільки тоді наповнене глибоким змістом, коли є вдячні учні, коли відчуваєш у вихованцях продовження своїх мрій, сподівань, звершень.
Нашому талановитому землякові Йосипові Дудці в 2010 році виповнилося б 95 літ. І на цей його ювілей прибуде численна громада учнів, яким він передав любов до поезії, рідного краю, віру в торжество світлих ідеалів. У долі Миколи Миколайовича Ничика учитель Дудка посіяв зерна добра, творчості, які врожаяться теплими спогадами юності про мудрого життєлюба, вольову людину, наставника й поета, залюбленого в простори Широкого Яру, плеса Сули, звідки злетіла натхненною стрілою ластівка, аби лишити автографи в душах багатьох вихованців.
Талановитим спадкоємцем творчого дару свого вчителя став Микола Ничик. Назавжди увібрав він світоглядні миттєвості уроків Йосипа Михайловича, уміння бачити прекрасне. Як і його вчитель, Микола — лірик, людина тонкого душевного складу. Тому до ювілею свого наставника й надіслав білого проліска, що росте в Сибіру, бо зі школи запам’ятав цей образ, вихоплений із поезій Дудки, які читав учитель Вовківської школи на уроках. Засушений білий пролісок— то благородна пам’ять, вдячне серце, туга за рідним краєм, то сходи з уроків доброти. Колись цей пролісок експонуватиметься в музеї Йосипа Дудки, адже музею бути, докіль є такі нащадки, такі спадкоємці. А ще серед експонатів будуть твори Миколи Ничика-письменника, учня, у якому уроки доброти вчителя знайшли своє творче наслідування.
Неодноразово летіли в Україну Миколині спогади про Дудку, з’являлися в періодичних виданнях, хвилювали, нагадували…
Свою творчу зрілість зустрічає автор ″Уроків доброти″ в Росії, куди закинула доля ще при Союзі. Біля 20 років віддав він гірняцькій справі в Кузбасі.
Російський письменник – публіцист Гарій Нємченко виокремив, на мій погляд, головні риси Ничика —спрагу справедливості, енергійність, принциповість, небайдужий талант і вдячну щиру душу. Пише він про шахтарів, про людей тепер близького йому Новокузнецька, а серце рветься до рідного краю, до Посулля, бо живиться воно спогадами юності, дитинства.
Народився Микола 1953 року в селі Пустовійтівці— батьківщині останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського, про якого вперше дізнався на уроках Й. Дудки. Семен Денисович Ничик, дід по батьковій лінії,— професор біології, працював у Полтавському педуніверситеті, автор кількох поетичних збірок. Талановитий родовід Ничиків і на літературну творчість, і на добрі справи. Миколу рано вабили книги. Розпочав він гострити своє перо ще на Роменщині, коли був сількором районки. Потім навчання на факультеті журналістики в Київському університеті ім. Тараса Шевченка.
А тепер наш земляк представляє літературу Росії, яку колись викладав йому Й. М. Дудка. Вів і веде широке спілкування з представниками української культури— О. Ющенком, Н. Околітенко, Д. Кулиняком, Є. Васильченком та багатьма іншими. Телефонує, пише в Україну, цікавиться сучасним літературним процесом на Роменщині, де спалахнула його творча зоря. А все тому, що автор ″Уроків доброти″ свідомий, чийого він роду, якого коріння. Його проза без псевдопатріотичного ґатунку, без комічного пафосу й порожніх гасел.
Друкується Ничик у багатьох виданнях періодики, у ″Роман-газеті″, журналах ″Наш сучасник″, ″Вогні Кузбасу″ , ″Літературній Україні″, ″Літературній Росії″. Із 1997 року— член Спілки письменників Росії. У 2008 році вийшла перша його окрема книжка ″Другая упряжка″.
Впевнено почувається автор у цій другій, письменницькій ″упряжці″. Окрім шахтарської справи, вправно володіє пером. Його оповідання, нариси— живі, органічні, у них віриш, адже герої творів із життя, із світу ″уроків доброти″. Він жваво відгукується на прояв яскравих молодих талантів, підтримує юну поросль добрим словом рецензій, зауваг, порад. А ще багато трудиться на Забсибі. Отримує престижні літературні премії за публікації про людей праці. У 2008 р. нагороджений Першою літературною премією в номінації ″Публіцистика″. А цього року переміг у конкурсі ″Образ″. Та гонорар не осідає в Миколиних кишенях, благодійно підтримує він тих, кому важче. Так учили його улюблені вчителі— Й. М. Дудка, Г. І. Надточій.
Зазнайомтеся з ″Уроками доброти″ М. Ничика, щедро ділиться наш земляк своєю добротою, аби пригріти на грішній землі самотню тварину (у квартирі Ничиків мешкають підібрані на вулиці браття наші менші), зболену людську душу.
Хай сторицею вертають Миколині уроки доброти йому творчим натхненням, здоров’ям, любов’ю оточуючих, хай вабить Сула поверненням до отчих порогів, про що колись писав улюблений учитель Й. Дудка:
Не забув я тебе, не забув,
Хоч був у світах і не близько!..
Ти ж для мене колись колисала вербу,
Що малому прийшлась за колиску.
Тамара Марченко,
учитель Пустовійтівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.