Лягла печаль печаттю на чоло.
Її ні перелити, ні відлити.
Не снігу нам під вікна намело, –
то на Алеї Слави чорні плити.
Услали землю щільно, мов бетон.
Тамує подих матінка, не дише.
Синочків прихистила – легіон!
Мовчать. І навкруги гнітюча тиша.
Журба така!.. В смиренності своїй
схиляю голову й сльозу роняю.
Живи, народе мій! І багатій!
Не на могили – на хліба безкраї!
Мов дерево, літами відживу.
Здолавши шлях і стоячи над схилом,
побачу Україну вже нову!
І землю золоту, і ці могили.
Зі збірки ” Прикордонного міста малесенький рай”.