Слова з екранів – мов об’їдені кістки…
А люди знов біжать в сирі підвали.
Над білим світом чорні нишпорять круки,
Життя стоїть, війна триває далі й далі.
Стоять дерева спалені, немов мерці,
Бинтів не стачить замотать криваві рани.
Дитини фото в захолонутій руці…
Учора тридцять… Рано… Надто рано…
Із неба не дощі – а кров палка стіка,
Втомились зорі, небо, звірі, люди…
Душа зносилась в трепеті, терпка,
І дні несуться вихором в нікуди …
Життя пунктиром поміж роздоріж,
Іржею їсть щодень тремтлива туга.
Шляхом війни іде народ мій, босоніж,
А дрони в небі креслять чорні смуги.
Зотліло все – міста і села, і мости,
Чи Бог воздасть нам за ту кров пролиту?
Трухлявіють від страху і тривог важкі хрести,
І чорна тінь стира любов несамовиту…
Чи виживе хоч звір чи пташка в цім вогні,
Чи може, всім в любові цій судилось вмерти?
Та тиша мариться щоніч у напівсні,
В уяві обрис ПЕРЕМОГИ вже не стерти!