Кучеряві каштани Заворожують цвітом. Чародійні тюльпани Величають привітом. Ллють дніпровськії схили Запах рути і м’яти. Боже дай мені сили, Рідний Київ обняти. Наспів лаври й
Ромен. Літературно-історичний альманах.
Публічне видання для популяризації історії та творчості мешканців міста Ромни та Роменського району Сумської області, Україна.
Кучеряві каштани Заворожують цвітом. Чародійні тюльпани Величають привітом. Ллють дніпровськії схили Запах рути і м’яти. Боже дай мені сили, Рідний Київ обняти. Наспів лаври й
Іще одна рана в душі, Надумає щастя – зав’яло. Міражних ілюзій вірші Підносять рахунок недбало. Отак і спливає життя. Пройдешне – лиш задум страждання. За
Хромка розривається, Бубон аж гуде. Це в нас називається Свадьбонька буде. Старости навприсядки Ріжуть гопака. І кружля без продиху Дівчина струнка. Дружки і світилочки Попереду
Ти чарівна, веселка моя, Серед чистого неба без грому. Кольорами любуюся я, Розганяючи відчай і втому. Непомітно спливають роки В небуття, як те листя опале,
Я придбав за бугром дуремір. Залицяльниць – як вітром здуло. І з тих пір всі обходять мій двір, А кохання немов не було. Де й
До чобіт липне листя опале. Плащ старенький до кістки промок. І коли б ми листів не читали, То поштар не ходив би й не мок.
Як зірки на небі гаснуть, Так життя моє минає. Чому я така нещасна? Ніхто навколо не згадає. Був чоловік – війна забрала, Сини і дочка
Працелюб Дяченку М.І. з нагоди 60-літнього ювілею Пам’ятаю: тридцять років тому в кабінет Несміливо чоловік зайшов до мене. Дешевенький костюм, простий селянський кашкет, Видно хлопець
Світлій пам’яті моєї мами Матяш Олександри Яківни присвячую. Я до мами іду. Вже в розлуці ми десять років. Знаю, зустрічі нашій відбутися не дано. Та
Літературний гурток: “Проба пера”. Село Пустовійтівка. Керівник – Тамара Марченко. Для багатьох із нас Пустовійтівка стала столицею серця, столицею творчого і духовного злету на все
”Хто боїться страждання, той вже страждає від остраху.” М.Монтень Бывает в жизни очень важно В душе надежду сохранить, Любовь понять порою сложно, А уж ёё
Академіку Харченку Петру Андрійовичу. Заспівай мені, заспівай. Ну, а я, хоч на мить, відпочину. Дай мені, хто зна що, але дай. Чи то на́слідок, чи