Моя Вкраїно, з рушників хрещатим цвітом, у тім вінку, з любистку, маку й васильків, ти пахнеш чебрецем, і м’ятою, і житом і плачеш дзвонами крізь
Позначка: не згинатися
Лісненко Тетяна Станіславівна
Лісненко Тетяна Станіславівна народилася в с. Лучка Липоводолинського району на Сумщині в 1959 році. Після закінчення Сумського педуніверситету працювала вчителем української мови та літератури, народознавства
СЛОВО
Миколі Тарновському на повернення з Америки в Україну. Ввібрало в себе сонячні краплини І пахощі коханої землі, Немов зоря засяє у імлі, І, повне сили,
Про голод я не чула…
Розкидані їхні кісточкибули скрізь – і по бур’янах, і по дорогах,і в полі. Ямборська Олександра. Про голод я не чула… Про голод я ніколи не
Етюд
Під горою Золотухою. Ти між полями, Наче дядина. В колгоспі ти була Свекрухою. Жива загадка Нерозгадана : Чому ти звешся золотухою? Везли в музеї Мінерали
Доводилось мені
Доводилось мені. Доводилось мені Роботу мінять. Тепер на пенсії З гордістю згадую, Що так і не навчився Хвостом вилять Перед начальником, Чи перед владою. І
Ветеранам Великої Вітчизняної війни
Ветерани Залишилось мало ветеранів. Більшість їх земля пухка забрала. Всі трудилися до сил останніх, Слава про діла їх не згасала. Були серед них і волонтери,
Абсент і маріхуана
У звуках ПінкФлойду ховається відчай, той самий, що в смерті принцеси Діани, це все—існування жахливого свідчить, але—є абсент і маріхуана. За ними сховатись так легко
Тернистый путь православия
В этой небольшой статье хочется повести разговор о самой животрепещущей проблеме нашего времени – пьянстве, наркомании и табакокурении. Они разъедают наше общество и мириться с
Капроновий гребінець
,,Скільки було до мене гребінців? – Немов на дні морському камінців. І рогових і металевих. Червоних білих і рожевих – Усі позалишались без зубців .
Наша дума, наша пісня
* * * Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине, Бо співучою рікою Поміж людей лине. В чарах її барвінкових Купається Доля, В її
Жертвам голодомору
Самотній дуб одвіковічний, І чорний ворон кряче там: Таврує голосом своїм, той сум повічний, Що дуб колись побачив сам. І кожна гілочка зітхнула, Як доля