Узрівши за столом своє обличчя, Я відчуваю: впився доп’яна… А калинόве клоччя й далі кличе До кузні клекітливого вина. Я п’ю й кую залізо, як
Ромен. Літературно-історичний альманах.
Публічне видання для популяризації історії та творчості мешканців міста Ромни та Роменського району Сумської області, Україна.
Узрівши за столом своє обличчя, Я відчуваю: впився доп’яна… А калинόве клоччя й далі кличе До кузні клекітливого вина. Я п’ю й кую залізо, як
Академік Валентин В.БУГРИМ, Посол миру © ПЕРЕОРІЄНТАЦІЯ ЦІННОСТЕЙ відбувається у революційні, воєнні, кризові, словом найкритичніші періоди життя людей !? Нинішня світова пандемія коронавірусу – це
Сошла на нет последняя примета, Хандрит душа, завернутая в плед. И тянет сердце, сразу не заметив, Цепочку мыслей, улыбаясь вслед. Крепчает градус Цельсия в заботах,
Мультимедіа твірим-реквієм Цвіте-квітне вона біло… Рука матінки тремтіло подає її до рóтка, грони ті такі солодкі. Цвітом білим, ніби медом, – дати голоду потребу. З
На річницю початку і звершення “Революції гідності” та пам’яті Небесної сотні. В УКРАЇНСЬКУ КОНСТИТУЦІЮ – МАЙДАН ПРОПОНУЄТЬСЯ! УЗАКОНИТИЬ ЛЮДЕЙ ВОЛЮ!! – ЄВРОПЕЙСЬКУ ДОЛЮ!!! СВЯЩЕННИЙ ДУХ
Тремкої осені печаль не відтворити і словами. Є вдих та видих – пів октави до лінії твого плеча. Є площина чола, долонь. Є музика провулків
Меняется время… Меняются люди… И праздники вновь превращаются в будни. И птицы опять нам поют на рассвете, И, радуясь жизни, смеёмся, как дети. . И
Щось не спиться в цю ніч… А за вікнами – осінь… Вітер злісно зриває листочки вночі. Небо темне… і вдень десь поділася просинь, Холоднючі періщать
Цей вічний рух дерев, коли вони в оголенні своїх плечей та стегон дають дорогу вечорам сумним, вітрам розгульним, дощовим шерегам, загострить власне світосприйняття: від простору
Я думав, ти крила вдягати мені допоможеш, Ми б небом ставали, вбираючи простір навкруг. Я був би твоїм розкуйовдженим Сонцем, а може, І Всесвітом цілим,
Вкладаю я слова в хореї, ямби, А то і в інші розміри вірша́. Ще із весни цвітуть твої троянди, Моя троянда – літо заверша. .
Я живу, зализывая раны, Те, что ты когда-то наносил. Делать это поздно или рано У меня, должно быть, хватит сил. . Не дано согнуться сильным