Вселивши дух святий у праведні тіла, Бог дав життя – чарівний дар від неба, Щоб на землі робилися діла Угодні Господу, а не лише для
Категорія: Поезія
|
Рифмовані рядки, вірші, поеми, оди, Пісні та приказки, пародії – усе знайдете тут. Від епіграм до епітафій, дойде І до романів у віршах. Талановитий люд Друкується в “Ромені”! |
Світочі науки
Якщо до Вишу прагнеш поступити, Затям собі, а хочеш – запиши: Фінанси треба старанно учити, А якщо ні, то справу цю лиши. Колись диктант був
Народні обранці
Вершки суспільства – Добридень, пане! В мене є питання: Як влаштувати доньку у житті? У неї є освіта і бажання, Але без стажу міст цей
Колінопреклоненні
«ПРАВЕДНИКИ» Рождаємося праведні і чисті, Умившись материнським молоком, П’ємо життя з криниці вод іскристих, І віддано крокуємо в Содом. Надії серця небо потрясають, Криштально чиста
НАМ ВСІМ ІЗ ТОЇ ЧАШІ ПИТЬ
НАМ ВСІМ іЗ ТОЇ ЧАШІ ПИТЬ Стою на кручі й на Дніпро дивлюся. Він не реве, не стогне. Він мовчить. Піду у Лавру помолюся: Навчи,
Тарасові шляхи
Тарасові шляхи Мов ті роки, туманом вкриті, У душах згублені гріхи. Дощами, холодом умиті Лежать Тарасові шляхи. Колись давно, в далеку днину Він цю дорогу
«Ой думи, мої думи… » – плач Кобзаря
-Зажурився чом, Тарасе , Сумно голову схилив? -Якби міг – злетів, як сокіл , Якби міг – Дніпром б ревів. Схаменіться, люди добрі, Чи не
Тарасу Григорьевичу Шевченко
Ты был в Ромнах, ты видел наше небо, Ты воду пил из наших родников… Твоя душа над нами, рядом где-то, А мы не забываем нужных
РОЗДУМИ БІЛЯ ПАМ’ЯТНИКА КОБЗАРЮ
РОЗДУМИ БІЛЯ ПАМ’ЯТНИКА КОБЗАРЮ Шевченко – український геній, Художник справжній і поет, Увіковічений в Ромені Його могутній силует. Ідуть до пам’ятника люди Віддати шану Кобзарю,
НЕВИМОВНЕ ГОРЕ
Лелечину вірність особисто бачу я, Як же мені шкода цю любов, що втрачена. Це було давно вже літньою порою, Лелечина пара захопилась грою І шугнула
Іду додому
ПІВЕНЬ ДЯДЬКА ТРЍ̀ГОСТА Українська фольклорна просвіта Так про рідне вістить божество: Наше Сонце трисвітле над світом Півень нам запалив на Різдво. І, як доказ ранковому
Дві бабусі
Хима Оця верба, що вже похила Гілками хату Химі тре, Хрестом підійде до могили, Коли бабуся Хима вмре. Була, мов писанка, вродлива, З косою довгою,