Что испытывает женщина, отказываясь в роддоме от ребёнка, родившегося от нелюбимого и ко всему, ставшим ей ненавистным, мужчины? І Эта история случилась сразу же после
Ромен. Літературно-історичний альманах.
Публічне видання для популяризації історії та творчості мешканців міста Ромни та Роменського району Сумської області, Україна.
Что испытывает женщина, отказываясь в роддоме от ребёнка, родившегося от нелюбимого и ко всему, ставшим ей ненавистным, мужчины? І Эта история случилась сразу же после
Живу ніяк і слава Богу: Нема ні щастя, ні біди; Встаю, як пан: на праву ногу І вільний серцем назавжди. Глухим до радощів і болю
Надавайте значення словам, Їхнім діям у фізичнім плані, Необхідно завжди знати вам, У якому співрозмовник стані. Словом можна вбити наповал, Можна обігріти й полічити Збити
Те, що вуха недочули, Те, що очі недобачили, Перед долею зігнули Та безжалісно “збатрачили”. Дійсність виявилась глибшою, Як розвіялись ілюзії, Дуже легко стати рікшею Від
,,Скільки було до мене гребінців? – Немов на дні морському камінців. І рогових і металевих. Червоних білих і рожевих – Усі позалишались без зубців .
Два півники у курочку влюбились – Щодня за неї бились. Не висихали в бідних гребінці, Летіло пір’ячко в усі кінці. А скільки пролилося крові Від
Чигиринцю Леоніду Васильовичу Я напишу тобі листа І запрошу в життя своє. Коли вже трапилося так, То мабуть щось у цьому є. І не питай
В чистом поле, за рекою В цыганском таборе весна. Песней душу успокою. Пой-звени, моя струна! Конь, гитара, вольный ветер Да костров хмельной дымок. Кто же,
Подари мне, папа Карло, Буратино! Мы с ним отправимся туда, где чудеса. Там затянуло пруд старинный бурой тиной. Но у пруда растёт зелёный сад. В
Памяти отца моего Донецкого Георгия Петровича Прости меня, отец! Я редко прихожу к твоей могиле. Но помню день и час, когда ты уходил в тот
Время – в пространстве. Пространство – во времени. Бьют беспощадно по темени. Сосут под ложечкой. Жмут немножечко. Тянут под мышками. Давят делишками. Ползают змеями. Только
Не ощущаю я свой полувек. Ну, вот такой икс-человек! Мне – пятьдесят, а мыслю – двадцать пять. Что общего у «снова» и «опять»? Мне говорят: