Любов не йде
Я про відсутність ласки не кажу.
В жіночий день квіток не бачу.
Та любов свою чекаю, стережу.
Хоч вона на мене дивиться інакше.
Черкне крилом – у грудях затеплиться,
Війне в обличчя – радість загориться.
Та швидко чарівна зникає мить,
А серце, втомлене, тривожиться, болить.
Чому вона не йде у затишок душі?
Не можу розгадать людські її секрети.
Чому любовні пишуться вірші,
В яких лукавлять, іноді, поети.
Ось так в невіданні живу давно,
А любов мене все, чомусь, оминає.
І душу не п’янить, як міцне вино.
Що у віршах, того вогню немає.
Чи міст надії ще не збудували,
Який серця незайняті єднає.
Чи почуття кохання занедбали,
І любові на Землі не вистачає.
Кому поскаржитись й на кого?
Хоч це проблеми й не дрібні.
Судить не треба дуже строго,
Бо явища кохання – неземні.
***
Незабутня ніч
Рясніли зорі світанкові,
Стояв туман над яворами.
А ми купалися в любові,
Вже й ніч ховалась за горами.
Вона пішла у далі сині,
Навіки в памяті лишилась.
Яка це ніч була красива,
Мені приємно часто снилась.
Запах трав, кружляли мрії
І тихий шелест осоки.
А в душі тепло надії
І чари сплячої ріки.
Ходили ми понад водою,
Босоніж брели піском,
І обнімались під вербою,
Як спів лунав півнів селом.
Із неба місяць поглядав,
Будив солодкі почуття.
А мій милий жартував,
І малював наше життя.
Яке ми пройдемо в любові,
У світлих радощах земних.
І закипали краплі крові
У грудях втомлених моїх.
Я довго, в роздумах, чекала
Того що мусив він сказати:
– Люблю тебе, щоб ти це знала,
А завтра йду служить в солдати.
Пішов, а потім довго снився,
Як він мене, казав, любив.
Стрибнув із неба і розбився
В військах десантних, де служив.
Його немає вже давно,
А щастя ніч горить зірками,
Та душу гріє, як вино.
Любов лишилася між нами.
***
Дівчата
Я дивився в її очі,
Милувався білим личком.
Гріли посмішки дівочі,
Іще вабила й косичка.
Як іде, так ніби пише.
Енергійна і завзята.
Як не глянь, красою дише, –
Ось такі у нас дівчата.
Пісню можуть заспівати,
Все що роблять – на відмінно.
А як трапиться кохати,
То на все життя – надійно.
Вони рвуться до науки,
Як рослина до води.
Працьовиті їхні руки
Золоті дають плоди.
Без дівчат життя – це ніч.
У пітьмі дорогу згубиш,
По якій ідеш на стріч,
Тому щастю, що голубиш.
Літом крига не розтане,
Сонця промені потухнуть,
В травні дерево зів’яне,
І зірки із неба рухнуть,
Якщо в нас дівчат не буде,
Не дай Бог, ще довгий час,
То на світі зникнуть люди,
Найдорожче із прикрас.
Жовтень 2007 р.