Потоком ніжності, чи радості, чи болю, З душі людськóї виринаючи нестримно, Немовби птах, що врешті вирвався з неволі, Поезія народжується дивна. Їй не властиві ні
Позначка: Юлія Кострова
Пам’ятаєш, як ми, щасливі, йшли дорогами крізь роки?
Пам’ятаєш, як ми, щасливі, Йшли дорогами крізь роки? І на двох мали спільні крила, І кохання в серцях носили, І торкалась рука руки… Спільне горе,
Вірш-тавтограма (літера «С»)
Серце стражданням стомилось, Сріблом спорошено скроні, Скільки, скажіть-но, судилось Сльози стирати солоні? Сонячний світ спопелили Спалахи сутінків сивих, Скільки синів схоронили, Сильних, славетних, сміливих… Скільки
Я жити хочу в Україні
Я жити хочу в Україні, Це рід мій, доля і сімʼя, Іти по стоптаній стежині, Радіючи погожій днині І вічній пісні соловʼя, І сонцю, й
Свою дорогу ти пройти повинен сам
Свою дорогу ти пройти повинен сам, Ніхто, крім тебе, краще це не зробить, Хоч важко буде й боляче ногам — Лиш той, хто йде, свій
Прошу у Миколайчика
Прошу у Миколайчика так мало: Скажу одне коротке, цінне слово – “Мир”! Коли б таке блаженство вмить настало, Щоб врешті у п¥йла перегорів у д¥пі