Я не можу без тебе заснути. Чую кроки твої під вікном. Скрипнуть двері від туги та смутку. Коли холод торкнеться чолом. Крила неба у зорянім
Ромен. Літературно-історичний альманах.
Публічне видання для популяризації історії та творчості мешканців міста Ромни та Роменського району Сумської області, Україна.
|
Рифмовані рядки, вірші, поеми, оди, Пісні та приказки, пародії – усе знайдете тут. Від епіграм до епітафій, дойде І до романів у віршах. Талановитий люд Друкується в “Ромені”! |
Я не можу без тебе заснути. Чую кроки твої під вікном. Скрипнуть двері від туги та смутку. Коли холод торкнеться чолом. Крила неба у зорянім
На темному боці суцільних ілюзій, Де все доленосне стомилось від змін, Верткі й галасливі гойдалися Музи На гойдалках срібних, текли навздогін. Струмками невтомних і звабних
А бессонница женская мужской нежностью лечится, поцелуями сладкими и любви бесконечностью; тихим голосом, шёпотом и касаньями нежными, теплотою души его, добротой безупречною… На ночь сказкой
Я, наверно, всю жизнь к тебе, милый мой, шла, На терновом пути ноги в кровь разбивала… Для тебя одного я любовь берегла, Мне тепла твоего
Життя – бумеранг, споконвіку так люди казали, Ніщо не зникає безслідно, не йде в небуття. Комусь досить дня, а комусь і століття замало, Щоб мріяти
Перші проліски вже замість снігу, А зими наче ще не було. Я ходжу і дивлюсь на відлигу, Витираю спітніле чоло. Коло хати ні снігу, ні
Чуєш, як б’ються у закутках серця таємних Звуки шаманського бубна, занурюють в транс? Чемно вітається день між прелюдій буремних, Зайве закреслить в чернетках, з’являючись враз.
Стихотворения – как птицы. На рассвете, испив нектара утренней росы, Умытый солнцем, воздух серебрится! После бессонницы от счастья до слезы – Всего полшага. Щебетом и
Не хочу бутербродов с икрой, А хочу романтический вечер… Чтобы чьей-то волшебной рукой Зажжены были нежности свечи. . Не хочу бриллиантов в ушах, Ни к
Ти занесена в серце, мов вірус троянський, Не позбутись так легко, хоч що не роби. Потерпає душа від безглуздя розв’язки У катівнях постійних знервованих битв.
” Рученьки терпнуть, злипаються віченьки…” Наша команда не спить. Вправно плетуть вони черевиченьки. Ниє в них спина й болить. Хтось там вправніший – снує швидше
То вверх, то вниз несут меня качели. Кружится в памяти из детства карусель… Что многое с тобою не успели, Мы наверстать ещё пытаемся теперь. Своё