Весь світ зупинився! Двадцять чотири нуль два. Завершився лютий, А в Україні зима. Я вже хочу весни…, Тиша, ніхто не стріля. Та на календарях Двадцять
Позначка: чоловіча логіка
З міста, що ракетами розтрощене
Сашко Ірванець залишився у розбомбленому Ірпені. З міста, що ракетами розтрощене, До усього світу прокричу: Цього року у Неділю Прощену Я, здається, не усіх прощу!
Путінським нацистам
З мечем прийшли – від нього і загинете. Куди ви лізете, рушисти?! Ви стали орками для всіх, Для всього світу й українцям, У світлім розумі
Дві цариці
Є коханка. Від слова “кохання”… А є жінка. Від слова “життя”. Та коханка – таємне єднання, А дружина – законне буття. Десь у серці двоїстість
Це до тебе пливуть почуттів кораблі
Це до тебе пливуть почуттів кораблі, Зупиняючи вітер, що прагне за обрій Донести обережно зворушений флірт, Обрамований серцем у наміри добрі. Відчуття підіймають до сьомих
Дума
Я з радістю дивлюсь на покоління! Майбутнє людства – в молодих руках? І чим раніше станеться прозріння, – тим довше житиметься у віках. Дивлюсь на
Исключение
Из моей будущей книги воспоминаний “Про моряков и море”. Про покойников – или хорошо, или ничего. На флоте есть похожее неписаное правило. Если рассказываешь о
Накотило…
Накотило… Пожив. І любив. Діти виросли. Вдома – кохана. Вже не красень. Замет сивини В голові. Там, де рана – Не кровиться, не біситься пульс.
Не стой у меня на пути
Не стой у меня на пути, фрагментируя даты, Врата в поднебесье открыты, пора улетать. Душа подустала быть в теле до скрежета сжатой И просит, для
Стихи живут не сами по себе
Стихи живут не сами по себе Стихи живут не сами по себе, Они приходят в голову от боли. Текстовкой связной преданных небес, Но что-то мерзкое
Окремо від тебе
Окремо від тебе, окремо від світу людського, Обдертий до нитки, ввібравши усю самоту, Я йшов перехрестям доріг, а докучливий спогад Ніяк не зникав, обернувшись на
Ми – гості орбіт кольорового світу
І биті, і кляті, нерідко й розп’яті, Ми вперто шукаємо вихід із снів. Збираємо вкотре загублені раті, Тому, час від часу, такі мовчазні. Блукаємо вічно